виглядали стурбованими й збентеженими. Побачивши бранців, вони майже всі разом почали зітхати й схлипувати.
— О містере Хитр, глашатаю Аслана, — сказав головний тархистанець. — Ми привели бранців. Завдяки нашій спритності, а також з милості великої богині Таш, ми взяли живцем цих страшенних убивць.
— Дайте мені меч цієї людини, — сказав Хитр. Вони вручили Мавпу королівський меч, з піхвами й перев’язом. Той начепив його собі на шию, й набрав ще дурнішого вигляду. — З цими двома розберемося опісля, — сказав він, спльовуючи лушпайку в бік бранців. — Поки що в мене є важливіші справи. Ці можуть почекати. Тепер слухайте мене. Перше — це горіхи. Де проводир білок?
— Тут, містере, — сказала руда білка, виходячи вперед і нервово кланяючись.
—Ах, осьти де, — сказавМавп.бігаючиочи-
ма. — Я хочу, тобто Аслан хоче ще горіхів. Того, що ви принесли, недостатньо. Ви повинні принести мені ще, зрозуміло? Вдвічі більше, ні — ще більше. Щоб були тут завтра на заході й щоб серед горіхів не було ні дрібних, ні зіпсованих!
Серед білок пронісся шепіт розпачу, а проводир, набравшися рішучості, попросив:
— БУдь ласка, може, сам Аслан поговорить з нами про це. Якби нам дозволили його побачити...
— Ні, вам не дозволять, — сказав Мавп. — Може, він буде такий добрий (хоч ви на це не заслуговуєте) і покажеться цієї ночі. Але він не дозволить вам юрбитися навколо й приставати зі своїми запитаннями! Усі ваші прохання передайте через мене, так вони доставляють йому менше занепокоєння. А ви, білки, хутко по горіхи! І щоб завтра вранці були тут! А то пошкодуєте.
Бідні білки помчалися геть, немов за ними гнався собака. Новий наказ застав їх несподі
вано — майже всі горіхи, дбайливо припасені на зиму, уже спожили, а всі інші вони давно віддали Мавпу.
Раптом із юрби пролунав глибокий голос — він належав кошлатому, ікластому Вепрові.
— Ні, чому ми не можемо бачити Аслана й говорити з ним? — вимовив він. — Коли в старі часи він з'являвся в Нарнії, усі мали змогу говорити з ним віч-на-віч.
— Не вірте, — сказав Мавп. — Навіть якщо так і було колись, часи змінюються. Аслан каже, що був занадто м’яким до вас. Він вам покаже, як думати, начебто він ручний лев!
Звірі тихенько запхикали, потім запанувала мертва тиша, ще більш жалюгідна, ніж стогони.
— Тепер запам’ятайте ось що, — сказав Мавп. — Я чув, дехто подейкує, що я мавпа. Це неправда. Я — людина. Так, я схожий на мавпу, але тому що дуже старий — мені сотні й сотні років. Я старий і мудрий. Я мудрий, і тому зі мною одним спілкується Аслан. Йому ніколи розводити балачки з усякими безглуздими звірами. Він говорить мені, що ви повинні робити, а я передаю його слова вам. І раджу виконувати його накази швидше — він жартувати не любить.
Тиша стояла гробова, тільки плакав маленький Борсучок, і мати заспокоювала його.
