Король був настільки приголомшений несподіваним ударом, що з трудом розумів, що відбувається, а тархистанці тим часом розв’язали йому руки, потім витягли їх з боків уздовж тулуба, притулили його до ясена, примотали до нього мотузками за щиколотки, коліна, пояс і груди й нарешті покинули одного. Часто сутужніше всього переносяться дрібниці — ось і його найбільше катувало, що, падаючи, він розбив губу й тепер не міг витерти тонку цівочку крові, яка лоскотала підборіддя.
Звідси продивлявся маленький хлів на вершині пагорба й Мавп, який сидів перед ним. Король чув, що той усе говорив і йому час від часу відповідають з юрби, але слів не розбирав.
Хотів би я знати, що вони зробили з Алмазом, — подумав король.
Поступово звірі почали розходитися. Деякі проходили зовсім близько відТиріяна. Вони дивилися на зв’язаного короля зі страхом і співчуттям, але жоден звір не заговорив до нього. Година спливала за годиною; спочатку Тиріяну схотілося пити, потім їсти. Настав вечір, до всього йому стало ще й холодно. Дуже боліла спина. Сонце сіло, сутеніло. І тут він почув дрібні кроки й побачив, що до нього
наближається кілька маленьких істот. Ліворуч ішли троє Мишей, у центрі Кролик, праворуч — двоє Кротів. Ці двоє несли на спинах мішки, що в темряві виглядало зовсім кумедно, і король не відразу зрозумів, хто вони такі. Потім звірі, всі разом, встали на задні лапи, поклали холодні передні кінцівки йому на коліна й покрили його гучними звіриними поцілунками. Вони спромоглися дотягтися до колін, бо звірі, що розмовляють, в Нарнії вищі за своїх безсловесних англійських побратимів.
— Наш містере король, дорогий наш містере король! — пролунали тихі проникливі голоси. — Ми так співчуваємо вам. Ми не наважуємося розв’язати вас, щоб Аслан не розсердився. Але ми принесли вам вечерю.
Відразу перша Миша моторно видралася наверх і, мружачи носик, всі- лася на мотузці, обмотаній навколо його грудей, прямо напроти його обличчя. Друга Миша видряпалася слідом і влаштувалася якраз під першою.
Решта звірів стояли внизу й передавали провізію нагору.
— Пийте, государю, потім ви зможете поїсти, — сказала верхня Миша, і Тиріян знайшов біля своїх губ маленьку дерев’яну чашку. Вона була не більша за чарочку для яєць, так що він ледь відчув смак вина. Але Миша спустила її вниз, там її знову наповнили й передали наверх. Так тривало, поки він не напився (до речі, спрагу, взагалі, краще вгамовувати безліччю маленьких ковтків, ніж одним великим).
— Ось сир, государю, — сказала перша Миша. — Не занадто багато, а то вам знову захочеться пити. — За сиром пішов вівсяний корж зі свіжим маслом, за ним — ще трохи вина.
— Тепер налийте трохи води, — сказала перша Миша. — Я вмию короля. Тут кров.
Король відчував, як щось, схоже на маленьку губку, освіжило його обличчя.
— Маленькі друзі, — сказав Тиріян. — Чим я можу віддячити вам?
— Що ви, що ви, — запищали голоси. — Що ще ми могли зробити? Ми не бажаємо іншого короля. Ми — ваш народ. Якби проти вас був тільки Мавп і тархистанці, то ми швидше дали б порубати себе на шматки, ніж дозволили вас зв’язати. Але ми не можемо йти проти Аслана.
