Тиріян не міг нічого роздивитися з такої відстані, хоч бачив, що біля Хліва стояло щось жовте й волохате. Тиріян ніколи не бачив Великого Лева. Вій ніколи не бачив навіть звичайного лева й не міг би поручитися, що перед ним не Аслан. Однак він не очікував, що Аслан виявиться схожим на цю незграбну, безмовну істоту. Але хтозна. На мить жахлива думка простромила його розум; але, згадавши всю розмову про те, що Аслан і Таш — одне, він зрозумів, що в наявності — обман.
Мавп нахилився до голови жовтої істоти, немов прислухаючися, затим обернувся й заговорив до юрби. Знову пролунало скорботне виття. Потім жовта істота, потоптавшись, розвернулася й увійшла — можна сказати, ввалилася — назад до Хліву, і Мавп зачинив за нею двері. Вогонь почав слабнути, згас зовсім, і Тиріян знову залишився один серед холоду й мороку.
Він пригадував, скільки королів жили й померли в Нарнії в давні часи, і йому здавалося, що він — найбільш нещасний серед них. Він думав про прадіда свого прадіда, короля Риліяна, якого ще принцем викрала чаклунка
й упродовж багатьох років ховала під землею північних велетнів. Але зрештою й у нього все влаштувалося, бо дві чудесні дитини зненацька прибули з країни за Краєм Світу й звільнили його. Він повернувся до Нарнії й правив довго й щасливо. А зі мною зовсім не так, — сказав собі Тиріян.
Потім він подумки відправився назад, у часи батька Риліяна, Каспіяна Мореплавця, якого намагався вбити його дядько, підступний Міраз. Але Каспіян утік у ліси, переховувався у гномів, і його історія завершилася благополучно. Каспіяну теж допомогли діти, тільки тоді їх було четверо, вони з’явилися звідкілясь ззовні світу, виграли велику битву й повернули йому престол. Але це було дуже давно, — сказав собі Тиріян, — тепер такого не буває. Потім він згадав (бо в дитинстві добре вчив історію), як ті самі четверо дітей, котрі допомогли Каспіяну, перебували в Нарнії понад тисячу років до того. Тоді вони перемогли страшну Білу Відьму й поклали край вічній зимі, а потім (усі четверо) правили в Кер- Паравелі, поки не виросли й не перетворилися на великих королів і чарівних королев. їхнє правління стало золотим віком Нарнії. Аслан часто з’являвся в цих історіях. В інших історіях він теж з’являвся часто, як тепер пригадував полонений король. Аслан і діти з іншого світу, — думав Тиріян. Коли було гірше за все, вони завжди з’являлися. Ах, якби це трапилося знову!
І він погукав: “Аслане! Аслане! Аслане! Прийди й допоможи нам зараз!”.
Але, як'і раніше, навколо панували холод, морок і тиша.
— Нехай мене вб’ють! — завив король. —• Я нічого не прошу для себе. Прийди і врятуй Нарнію.
І хоча ліс і ніч не змінилися, щось змінилося в самому Тиріяні — непояснена, невиправдана надія додала йому нових сил.
— О Аслане, Аслане, — гаряче прошепотів ві. — якщо ти не можеш прийти сам, пошли мені хоча б помічників. Або дозволь моєму голосу проникнути за межі світу й призвати їх на допомогу. — І, не розуміючи, що робить, він закричав щосили: — Діти! Діти! Друзі Нарнії! Швидше! Рятуйте! Через світи я гукаю вас — я, Тиріян, король Нарнії, володар Кер- Паравелю й імператор Самотніх Островів!
і відразу він поринув у сон (якщо це був сон) — яскравіший і ясніший за всі його минулі сни.
Йому здавалося, що він знаходиться у світлій кімнаті, а перед ним за столом сидять сім чоловік. Очевидно, вони щойно повечеряли. Двоє з них були дуже старими: дідусь з білою бородою й бабця з мудрими, веселими, променистими очима. Праворуч дідуся сидів юнак, ще не зовсім дорослий, молодший за Тиріяна, але з обличчям короля й воїна. Те саме можна було сказати й про іншого юнака, який сидів праворуч бабці. Навпроти Тиріяна розміщувалася білява дівчинка, молодшенька, а поряд неї — вертілися зовсім юні хлопчик і дівчинка. Одягнені вони були, як здалося Тирі- яну, страшенно
