безглуздо.
Але в нього не було часу розмірковувати про такі дрібнички, бо молодший хлопчик і обидві дівчинки прудко підхопилися, й раптом одна з них скрикнула. Бабця здригнулася й прискорила дихання. Дідусь, мабуть, теж зробив якийсь різкий рух, бо склянка з вином праворуч від нього впала на підлогу й розбилася: Тиріян виразно чув дзенькіт.
І Тиріян зрозумів, що вони його бачать — вони вп’ялися в нього, немов у примару, — але він помітив, що юнак королівського вигляду, котрий сидів праворуч старого, не ворухнувся (хоча й сполотнів), тільки міцно стис кулаки, а потім промовив:
— Говори, якщо ти не примара й не сон. Ти схожий на нарнійця, а ми — семеро друзів Нарнії.
Тиріян хотів заговорити, намагався вигукнути, що він, король Нарнії, знаходиться у великій скруті. Але виявив (як іноді ми виявляємо вві сні), що слів його не чутно. Юнак, що говорив з ним, встав з-за столу.
— Тінь чи дух, чи хтось інший, — вимовив він, в упор дивлячись на Тиріяна. — Якщо ти з Нарнії, то ім’ям Аслана заклинаю тебе — говори. Я Верховний Король Пітер.
Кімната попливла перед очима Тиріяна. Семеро постатей зробилися прозорими. Вони заговорили всі разом, щось на зразок: “Дивіться! Він зникає!’’, “Він тане”, “Він пропадає”. За хвилину він цілком прокинувся, і був, як і раніше, прив’язаний до дерева, вщент замерзлий і задерев’янілий. Ліс був виповнений блідим, сумним світлом, як перед світанням, і король наскрізь промок від роси. Ранок майже настав.
Це пробудження було найгіршим у його житті.
* Розділ п'ятий *
як до КОРОЛЯ ПРИЙШЛА ДОПОМОГА
Але розпач тривав недовго. Почувся глухий удар, майже відразу за ним другий, і перед ним виникло двоє дітей. Секундою раніше ліс попереду був зовсім порожній, і він був упевнений, що діти не вийшли з-за дерева за його спиною, інакше б він чув їхні кроки. Вони просто з’явилися нізвідки. З першого погляду він помітив, що на них безглузді, бляклі одяги, як на людях у його сні; а з другого — що це хлопчик і дівчинка, молодші серед тих сімох, що зі сну.
— Ох ти! — сказав хлопчик. — Отетеріти! Я гадав...
— Хутчіше відв’яжи його, — сказала дівчинка. — Поговорити можна й потім. — І вона додала, звертаючись до Тиріяна: — Пробачте, що ми затрималися. Ми прибули, як тільки змогли.
Поки вона говорила, хлопчик витяг з кишені ножик і швидко перерізав мотузки — навіть занадто швидко, бо король так оклякнув і онімів від холоду, що впав на всі чотири, щойно луснула остання мотузка. Він не зміг встати, поки не розтер як слід ноги.
— От, — сказала дівчинка. — Адже це ви
з’явилися, перед нами тієї вночі, коли ми всі вечеряли? Близько тижня тому.
— Біля тижня, чарівна дівчинко? — здивувався Тиріян. — Сон привів мене у ваш світ усього десять хвилин
