— Тепер ще, — продовжував Мавп, засовуючи за щоку ще одного горіха — я тут чув серед Коней такі побрехеньки, мовляв, поквапимося й скоріше закінчимо роботу з колодами, а там знову будемо вільні. Викиньте це з голови. Усі, хто здатен працювати, працюватиме й надалі. Аслан про все домовився з володарем Тархистану Тишроком, як звуть його наші темнолиці друзі. Усіх Коней, Биків, Ослів — усіх довічно відправлять до Тархистану. Там вони возитимуть вантажі, як це прийнято в усіх країнах. Усіх звірів, що риють, — кроликів, кротів, гномів — відправлять до рудників Тишрока.
— Ні, ні, ні, — завили звірі. — Цього не може бути. Аслан не продав би нас у рабство Тишроку!
— Тихо! Мовчати! — гаркнув Мавп. — Хто каже про рабство? Ви не будете рабами. Ви зароблятимете гроші, і дуже чималі. Ці гроші підуть у скарбницю Аслана, на загальне добро.
Він метнув погляд — майже підморгнув головному тархистанцю. Той уклонився й промовив у пихатій тархистанській манері:
— Наймудріший глашатаю Аслана, Тишрок (нехай він живе вічно) повністю схвалює найчудовіший план вашої світлості.
— Ось бачите, — сказав Мавп. — Усе залагоджено. І все для вашого добра. На ваші гроші ми влаштуємо в Нарнії справжнє життя. Рікою поллються банани й апельсини, дороги й великі міста, школи й установи, будки й намордники, сідла й клітки, батоги й в’язниці — словом, усе!
— Але ми не бажаємо цього всього, — сказав старий Ведмідь. — Ми прагнемо бути віль-
ними. І ми хочемо, щоб Аслан сам говорив з нами.
— Негайно припини сперечатися, — сказав Мавп. — Я цього не винесу. Я людина, а ти — товстий, дурний, старий Ведмідь. Що ти розумієш у волі? Ви всі маєте гадку, воля — це робити що заманеться. Ні. Це не правдива воля. Справжня воля — робити, що я вам накажу.
— О-хо-хо, — пробурчав Ведмідь, почухуючи за вухом. Він вирішив, що таке зрозуміти важкувато.
— Пробачте, — пролунав тоненький голосок. Він належав Ягняті, такому юному і пухнатому, що всіх здивувало, як воно взагалі насмілилося заговорити.
— Що ще? — запитав Мавп. — Швидше.
— Пробачте, — повторило Ягня. — Я ніяк не зрозумію. Які в нас можуть бути справи з Тархистаном? Ми належимо Аслану. Вони належать Таш. Це їхню богиню звати Таш, і вони говорять, що вона має чотири руки й голову грифа. Вони вбивають людей на її вівтарі. Я не вірю в Таш, але якщо вона є, то як може Аслан товаришувати з нею?
Мавп підхопився і шльопнув Ягня.
— Дитино, прошипів він, — відправляйся до неньки ссати молочко. Що ти в цьому розумієш? А ви, усі інші, слухайте. Таш — це ще одне ім’я Аслана. Усі ці застарілі погляди, начебто ми праві, а тархистанці ні, — просто дурні. Тепер нам усе відомо. Тархистанці називають те ж саме іншими словами. Таш і Аслан — просто різні імена самі знаєте Кого. Тому ми не можемо більше сваритися. Засвойте це як слід, тупі тварі. Таш — це Аслан. Аслан — це Таш.
