— Так, ми, — сказала Джилл. — Так він тепер король Риліян? Ой, звичайно, так і має бути. Я забула...
— О ні, — відповів Тиріян. — Він помер понад двохсот років тому. Я його нащадок у сьомому коліні.
Джилл змінилася з лиця.
— Осьчим погано повертатися в Нарнію... — сказала вона, а Юстас продовжував:
— Тепер ви знаєте, хто ми, государю, — сказав він. — А все було так. Професор і тітка Поллі зібрали всіх друзів Нарнії разом...
— Я не знаю цих імен, Юстасе, — сказав Тиріян.
— Вони потрапили до Нарнії на самому початку, у той день, коли звірі навчилися розмовляти.
— Клянуся Левиною Гривою! — закричав Тиріян. — Ті двоє! Лорд Діґорі й леді Поллі! Від самої зорі світу! І вони ще живі у вашому світі? Дивні й славні діла! Але продовжуй, продовжуй!
— Знаєте, вона взагалі-то нам не тітка, — сказав Юстас. — Вона міс Пламмер, але ми звемо її тіткою Поллі. Отож, вони зібрали нас разом; почасти, щоб як слід потріпатися про Нарнію (адже ні з ким іншим про це не поговориш), але ще й тому, що в професора було таке відчуття, наче ми комусь потрібні. Ну, потім з’явилися ви, як примара чи хтозна-що, і перелякали нас до півсмерті, а потім зникли, ні слова не сказавши. Ми відразу усікли, що у вас тут щось не гаразд. Добре, але як сюди потрапити? Одного бажання мало. Ми всі думали, і нарешті професор сказав, що єдиний спосіб — це чарівні персні. Ті самі персні, за допомогою яких вони з тіткою Поллі давним- давно, ще дітьми, ще до нашого народження, були тут. Вони тоді закопали персні в саду, у лондонському домі (Лондон — це наше велике місто, государю), а будинок той потім продаж ли. Так що треба було зміркувати, як їх дієта' ти. Нізащо не ргадаєте, що ми вигадали! Пітер і Едмунд — Верховний Король Пітер, він говорив з вами — відправилися в Лондон і забра^ лися в сад рано-вранці, поки ще ніхто не прокинувся. Вони одяглися робітниками, щоб раптом хтось їх угледить, вирішив, що вони лагодять каналізацію. Шкода, мене там не було, — знатна була потіха. Видно, вони все знайшли, бо наступного дня Пітер відбив нам телеграму — це така звістка, государю, докладніше я поясню іншим разом, — де говорилося, що персні в них. А нам з Джилл треба було йти ДР школи тільки ми двоє ще ходимо до школу, причому до тієї самої. Тому Пітер і Едмунд вирішили зустріти нас по дорозі й віддати персні. Чи бачите, в Нарнію мали відправитися ми удвох — старші не можуть сюди повернутися. Ми сіли до потяга (це така штука, на якій люди подорожують у нашому світі, — багато вагонів, зчеплених разом), а професор, тітка Поллі й Люсі відправилися з нами. Ми хотіли бути разом якомога довше. Отож, ми їхали в поїзді, і, коли вже під’їхали до станції, де інші нас зустрічали, і я вже виглядав їх у віконце, нас достобіса труснуло, пролунав гуркіт — і ось ми в Нарнії. І саме там, де Ваша Величність були прив’язані до дерева.
— І ви не скористалися перснями? — запитав Тиріян.
— Ні, — відповів Юстас, — навіть не бачили їх. Аслан усе зробив сам, без будь-яких перснів.
—Але у Верховного Короля Пітера вони є, — сказав Тиріян.
— Так, — погодилася Джилл, — але я не думаю, що від цього буде пуття. Коли двоє інших Певенсів — король Едмунд і королева Люсі — були тут востаннє, Аслан сказав, що вони більше не повернуться до Нарнії. і він сказав щось подібне Верховному Королеві, тільки раніше. Хоча, можете не сумніватися, Пітер відразу з'явиться, якщо ЙОМУ ДОЗВОЛЯТЬ.
