Досвідчений воїн і мисливець, Тиріян міг вийти зі сну в будь-який час. Тому він сказав собі, що мусить прокинутися о дев’ятій годині вечора, і, відкинувши всі турботи, миттєво заснув. Йому здалося, що він проспав не довше хвилини, але, подивившись на небо, зрозумів: час настав. Тиріян устав, надяг шолом-тюрбан (спав він у кольчузі) і почав трясти дітей. Чесно кажучи, коли вони, позіхаючи на весь рот, злазили з лав, вигляд у них був досить жалюгідний.
— Тепер, — сказав Тиріян, — ми тримаємо шлях прямо на північ; ніч, на щастя, зоряна. Це буде коротша, ніж наша вранішня подорож, бо тоді ми кружляли, а тепер підемо навпростець. Якщо нас помітять, ви обоє зберігайте мовчання, а я постараюся говорити як проклятий, жорстокий, пихатий тархистанський вельможа. Якщо я вийму меч, ти, Юстасе, роби те саме, щоб Джилл встигла відскочити й покласти стрілу на тятиву. Але якщо я крикну: “Назад!” — втікайте до вежі. І нехай ніхто не лізе в бійку, жодного удару після того, як я накажу відступати: нерозумна доблесть губила чимало військових планів. А тепер, друзі, в ім’я Аслана, вперед!
Вони вийшли в нічний холод. Усі великі зірки півночі сіяли над верхівками дерев. Північна зірка в цьому світі зветься Вістря Списа, і вона набагато яскравіша за нашу Полярну.
Деякий час вдавалося йти прямо на Вістря Списа, але незабаром пішли густі зарості, і коли вони, подряпані, вибралися звідтіля, важко було знову відновити правильний напрямок. Його знайшла Джилл: в Англії, у шкільних походах, вона була прекрасним провідником. І звичайно, вона чудово знала на- рнійське небо після подорожі в Дикі Північні країни й могла знайти шлях за іншими зірками, якщо Вістря Списа ховалося. Тиріян побачив, що вона ліпше за всіх знаходить дорогу, й пропустив її вперед.
— Клянуся Гривою! — прошепотів він Юстасу, дивуючись, як безшумно й майже непомітно ковзає попереду Джилл. — Ця дівчинка просто створена для лісу. Навіть якщо б у її жилах текла кров Дріад, вона не могла б робити це краще.
— Вона щупленька, їй легше, — прошепотів Юстас. Але Джилл сказала: “Ш-ш-ш, тихіше”.
Ліс навколо них був зовсім тихий. Навіть занадто тихий. Зазвичай в Нарнії вночі гомінливо: то їжак бажає комусь добраніч, то Сова кричить над головою, то далекий звук флейти повідомляє про танці Фавнів, то гноми стукають під землею молоточками. Тепер усе стихло; зневіра й страх запанували в Нарнії.
Та ось з’явився крутий схил, де дерева росли рідше. Тиріян смутно розрізнив знайому вершину пагорба й Хлів. Джилл ішла тепер все обережніше й знаками показувала супутникам наслідувати їй. Потім вона різко зупинилася, і Тиріян бачив, як вона прошмигнула в траву й зникла без звуку. За хвилину вона з’явилася і, притиснувшись губами до Тирія- нового вуха, якомога тихіше прошепотіла: “Лягайте, дивітьшя пильніше”. Вона сказала “ди- вітьшя”, а не “дивіться” не тому що шепелявила, просто вона знала, що свистяче “с” у шепоті чутніше всього. Тиріян негайно ліг, майже так само тихо, як Джилл, хоча й не зовсім, бо він був старшим і важчим. А щойно ліг, зрозумів, що звідси чітко видно вершину пагорба на тлі засіяного зірками неба. Дві темні тіні маячили нагорі: одна була Хлівом, інша, у декількох футах від нього, — тархистанським вартовим. Службу він ніс кепсько: не ходив і навіть не стояв, а сидів, поклавши списа на плече й опустивши голову на груди. Молодець, — сказав Тиріян до Джилл. Вона показала саме те, що йому треба було.
Вони підвелися, і тепер Тиріян пішов попереду. Повільно, стримуючи подих, вони пробиралися до невеликого гайка футах у сорока від вартового.
— Чекайте, поки я повернуся, — прошепотів король своїм супутникам. — Якщо я зазнаю невдачі, втікайте.
Він сміливо й спокійно пішов уперед, прямо на очах у ворога. Вартовий уп’явся в нього й зібрався схопитися на ноги: він
