В ОСНОВНОМУ ПРО ГНОМІВ
Солдати, які очолювали колону, вирішили, що перед ними знатний вельможа чи тархан з двома збройними пажами. Вони витягнулися й відсалютували списами.
— О, наш містере, — сказав один з них, — ми ведемо цих карликів у Тархистан, у рудники Тишрока, нехай він живе вічно.
— Клянуся великою Таш, вони досить слухняні, — сказав Тиріян. Він обернувся до гномів. Кожен шостий ніс ліхтар, і в мерехтливому світлі король побачив бородаті обличчя, що дивилися на нього з-під чола. — Може, Тиш- рок виграв велику битву, гноми, і завоював вашу країну, що ви так покірно йдете вмирати в соляні копалини Паграхану?
Солдати вирячилися на нього люто й здивовано, однак гноми відповіли хором:
— Наказ Аслана, наказ Аслана. Він продав нас. Що можемо ми проти нього?
— Тишрок! Ще чого! — додав один і сплюнув. — Подивився б я, як йому це вдалося!
— Мовчати, собако! — прикрикнув старший солдат.
— Погляньте, — сказав Тиріян, виштовхуючи на світло Лопуха. — Аслан не повертався в Нарнію. Усіх нас обдурив Мавп. Ось кого виводив він з Хліва й показував вам. Дивіться ж!
Звичайно, побачивши Лопуха зблизька, гноми вразилися, як взагалі можна було помилитися. За останні тижні перебування Ослика в Хліву левина шкіра прибрала досить неприємний вигляд і сильно збилася набік. До того ж голова сповзла далеко назад і трохи на вухо, і тепер кожний міг бачити дурну, лагідну ослину морду. З рота звисали стеблинки, тому що він тихенько пощипував траву по дорозі. Осел промурмотав: “Я не винуватий. Я не розумний. І ніколи не був”.
На мить всі гноми вп’ялися в Лопуха, широко розкривши роти. Потім один з солдат різко запитав: “Чи ви не зійшли з розуму, о мій містере? Що ви робите з рабами?”, а інший сказав: "Хто ви такий?”, і списи, підняті в привітальному жесті, опустилися, готові до бою.
— Назвіть пароль, — забагав старший.
— Ось мій пароль, — відповів король, виймаючи меч: — Засяяла зоря, повалено неправду. А тепер захищайся, невірний, бо я — Тиріян Нарнійський.
І він блискавкою кинувся на старшого солдата. Юстас витяг меч слідом за королем і кинувся на іншого солдата. Обличчя його залила смертельна блідість, але я не став би йому дорікати. І йому повезло, як іноді трапляється з новачками. Усе, чому Тиріян намагався навчити його напередодні, вилетіло в нього з голови. Він скажено розмахував шаблею (я навіть не впевнений, що він не замружив очей) і раптом виявив, на свій найбільший подив, що тархистанець лежить мертвий біля його ніг. Небезпека минула, але в першу хвилину це було швидше страшно. Двобій короля закінчився хвилиною пізніше, він теж убив свого супротивника й крикнув Юстасу: “Бережися двох інших!”.
Але з тими вже попоралися гноми. Більше ворогів не було.
— Славний удар, Юстасе! — вигукнув Тиріян, ляскаючи його по спині. — Тепер, гноми, ви вільні. Завтра я поведу вас звільняти Нар- нію. Нехай живе Аслан!
