старого Осла в лев’ячий шкірі, прив’язаної на ньому мотузочками з боків. Я вийняла ніж і звеліла йому йти за мною. Власне, загрожувати ножем було ні до чого — він по горло наситився Хлівом і ладен іти куди завгодно, правда, Лопуше?
— Оце так! — вигукнув Юстас. — Провалитися мені на цьому місці! Я так розсердився на тебе, навіть думав, що ти потихеньку від нас змилася. Мушу визнати, ти — молодчина. Якби вона була хлопчиськом, її варто було б посвятити в лицарі, чи не правда, государю?
— Якби вона була хлопчиком, — сказав Тиріян, — її варто було б висікти за непокору наказу. — Обличчя його в темряві ніхто не бачив, і було незрозуміло, жартує він чи сказав це серйозно. Наступної хвилини почувся скрегіт металу.
— Що ви робите, государю? — швидко запитав Алмаз.
— Дістаю меч, щоб відітнути голову проклятому Ослові, — вимовив Тиріян страшним голосом. — Відійди, дівчинко.
— О ні, будь ласка! — заблагала Джилл. — Справді, не треба. Він не винуватий. Це все Мавп, а він нічого не розумів. І дуже шкодує. Він наймиліший Ослик, його звати Лопух.
— Джилло, — сказав Тиріян. — Ти най- хоробріша і наймудріша з моїх підданих, але найбільш зухвала й непокірлива. Гаразд, нехай живе. Але що скажеш ти сам, Осел?
— Я, государю? — почувся голос Осла. — Я, правда, дуже шкодую, що поводився неправильно. Мавп сказав, Аслан хоче, щоб я так нарядився. Я гадав, він знає. Я набагато дурніший за нього. Я тільки робив, що мені скажуть. Мені не було ніякої радості жити в цьому Хліву. Мене виводили тільки на хвилинку- другу, і то вночі. Іноді мені навіть забували принести води.
— Государю, — сказав Алмаз, — ці гноми все ближче. Чи хочемо ми з ними зустрітися?
Тиріян на мить замислився й раптом голосно розреготався. Він заговорив уже не пошепки.
— Клянуся Левом, — сказав він, — я став тугодумом! Зустрітися з ними? Звичайно, ми з ними зустрінемося. Ми зустрінемося з усіма. Ми покажемо всім цього Осла. Нехай побачать, кого вони боялися й кому поклонялися. Ми розповімо їм правду про підлу змову. Таємницю розкрито. Завтра ми повісимо Мавпа на найвищому дереві Нарнії. Досить шепотіти, ховатися, переодягатися! Де ці гідні гноми? Ми принесемо їм добру звістку!
Якщо ви годинами шепотілися, звук звичайного голосу справляє дивну дію. Усі відразу заговорили й засміялися, навіть Лопух підняв голову й видав голосне “іа-іа-іа” — Мавп не дозволяв йому цього робити впродовж багатьох днів поспіль. Потім вони пішли на барабанний бій. Він ставав усе гучнішим, гучнішим. На второваній ґрунтовій дорозі (хоча в Англії її взагалі ледве назвали б дорогою), що йде через Ліхтарне Пустище, вони побачили світло смолоскипів. Близько тридцяти гномів бадьоро крокували вперед, і кожний ніс на плечі крихітну лопату чи кирку. Двоє озброєних тар- хистанців очолювали колону й двоє замикали її.
— Стійте! — загримів Тиріян, перепиняючи їм шлях. — Стійте, солдати. Хто віддав вам наказ і куди ви ведете цих нарнійських гномів?
?Розділ сьомий ?
