— Ви що хочете сказати, що не вірите в справжнього Аслана? — запитала Джилл. — Та я його бачила! Це він послав нас двох з іншого світу.
— Ага, — широко посміхнувся Гриффл. — Так я й повірив. Здорово тебе навчили. Повторюєш урок, еге?
— Грубіян! — закричав король. — Як ти смієш звинувачувати леді в неправді!
— Полегше, містере, — відповів гном. —
Не думаю, щоб ми мали потребу в королі — якщо ви Тиріян, щось ви не дуже на нього схожі. Нам не потрібні більше Аслани, і ми самі про себе подбаємо, і ні перед ким не зніматимемо капелюха. Зрозуміло?
— Правильно, — сказали інші гноми. — Ми тепер самі по собі. Ніяких Асланів, ніяких королів, ніяких дурних історій про інші світи. Гноми за гномів.
Вони приготувалися покрокувати туди, звідки прийшли.
— Маленькі впертюхи! — сказав Юстас. — Невже ви навіть не подякуєте за те, що вас врятували від соляних копалень?
— Не треба, з цим теж усе зрозуміло, — кинув Гриффл через плече. — Ви хотіли нас використати, тому й звільнили. Теж свою гру граєте. Ходімо, хлопці!
Гноми затягли похмуру похідну пісню й під барабанний бій побрели в темряву.
Тиріян і його друзі дивилися їм услід. Потім король сказав єдине слово “ходімо”, і вони продовжили шлях.
Ішли вони мовчки. Лопух почувався в немилості, до того ж так достеменно і не зрозумів, що відбулося. Джилл обурювалася гномами; крім того, її вразила перемога Юстаса, вона навіть трохи злякалася. Щодо самого Юстаса, то його серце все ще билося прискорено. Тиріян і Алмаз сумно крокували позаду. Король тримав руку на шиї Єдинорога, а той час від часу терся м’яким носом об його щоку.
Вони не намагалися утішити одне одного словами, та й слова такі нелегко було вигадати. Тиріяну раніше й на думку не спадало, що через мавпячий обман хтось може зневіритися в справжньому Леві. Він ні на хвилину не сумнівався, що гноми зрадіють і дружно перейдуть на його бік. Наступної ночі вони б разом пішли на пагорб, до Хліва, і показали б Лопуха всім нарнійцям, і тоді Мавпа було б викрито. Можливо, відбулася б сутичка з тархистанцями, але на цьому історія завершилася б. Тепер, схоже, на це розраховувати не доводиться. Скільки ще нарнійців поведуться, як гноми?
— Мені здається, за нами хтось іде, — зненацька сказав Лопух.
Вони зупинилися й прислухалися. Позаду чітко чувся тупіт маленьких ніг.
— Хто йде? — крикнув король.
