Знову вийшло сонце й заспівали птахи.
Усі вільно зітхнули й заворушилися, бо весь цей час стояли, як статуї.
— Що це було? — запитав Юстас.
— Я бачив її раніше, — сказав Тиріян, — але тоді вона була вирізана з каменю й покрита золотом, а в очі були вставлені алмази. Я був тоді не старшим за тебе й гостював при
дворі Тишрока в Ташбаані. Він повів мене до головного храму Таш. І я її бачив над вівтарем, висічену з каменю.
— Так це... це була Таш? — запитав Юстас.
Замість відповіді Тиріян взяв Джилл за плечі й запитав; “Що з вами, леді?”.
— У-у-усе гаразд, — сказала Джилл, віднімаючи руки від блідого обличчя й намагаючись посміхнутися. — Щось трохи нудотно стало.
— Отже, — сказав Єдиноріг, — очевидно, це дійсно Таш.
— Так, — сказав гном, — і цей дурачок Мавп одержить те, що закликав, та не чекав. Покликав Таш — і Таш прийшла.
— Куди воно... вона... це рухалося? — запитала Джилл.
— На північ, в саме серце Нарнії, — сказав Тиріян, — щоб оселитися у нас. Вони призивали її, й вона прибула.
— Хо-хо, — гном, посміюючись, потер темні руки, — оце так сюрприз Мавпу! Поменше поминали б демонів, якби знали, що кажуть.
— Хтозна, чи буде Таш видима Мавпу, — сказав Алмаз.
— А де Лопух? — запитав Юстас.
Усі почали гукати Лопуха, а Джилл навіть обійшла вежу, подивитися, чи немає його ззаду. Вони вже втомилися від пошуків, коли у двері просунулася велика голова й запитала: "Вже пішов?”. Його ледве вмовили вийти, він трясся, як собака перед грозою.
— Я бачу, — сказав Лопух, — що справді був дуже поганим Ослом. Я не повинен був слухати Хитра. Хіба я думав, що таке може трапитися?!
— Якби ти витрачав менше часу на розмови про свою дурість і більше на те, щоб у міру своїх сил спробувати порозумнішати... — почав Юстас, але Джилл перебила його.
— Ох, залиште бідного Лопуха в спокої, — сказала вона. — Він це не навмисно, правда ж, Лопуше, дорогий? — і вона поцілувала його в ніс.
