Це грім, грім, грім,
Гучний барабанний бій.
За королем простували Юстас і Поггін. Пог- гін показував Юстасу ті нарнійські дерева, трави й птахів, чиї назви той до цього не знав. А Юстас розповідав йому про англійські рослини.
Слідом ішов Лопух, а за ним, рядком, Джилл і Алмаз. Джилл просто закохалася в Єдинорога. Вона думала (і не помилялася), що це найчудовіша, найграціозніша тварина з усіх, кого їй доводилося зустрічати. Він був настільки чемним і ввічливим, що ви б не повірили, яким шаленим і жахливим ставав у бою.
— Як чудово простувати отак, як зараз, — сказала Джилл. — Побільше б таких пригод. Шкода, що в Нарнії обов’язково щось трапляється!
Єдиноріг пояснив їй, що вона помиляється, просто сини й дочки Адама і Єви попадають у Нарнію зі свого дивного світу, лише коли в Нарнії настає безладдя чи лихо, але не слід думати, ніби це завжди так. Між їхніми відвідуваннями минають тисячі й тисячі мирних років, мирні королі зміняють одне одного, й навіть втрачаються відомості про їхні імена й хто з них який за рахунком, через те майже нічого заносити в історичні книги. Він розповідав про древніх королів і героїв, про які Джилл ніколи не чула. Він згадував про королеву Ліліану Білу Лебідку, яка жила до Білої Відьми й Великої Зими, Краса її була настільки досконала, що коли вона дивилася в лісове озеро як у дзеркало, води його зберігали її відбиток рік і один день. Він розповідав про Зайця Лунія- на Лісового Місяця, який мав такі дивовижні вуха, що, сидячи біля Кам’яного Казана, міг крізь гуркіт водоспаду чути, про що шепотяться в Кер-Паравелі. Він розповідав, як король Вітер, нащадок першого короля Франциска в дев'ятому коліні, плавав у Східні Моря й звільнив Самотні Острови від дракона і як їхні жителі навічно віддали острови під заступництво нарнійської корони. Він розповідав про цілі століття, коли Нарнія була такою щасливою, що в пам'яті залишалися тільки пишні бенкети, танці, а головним чином — турніри, і кожний наступний день був кращий за попередній.
Джилл слухала його, забувши про все, й уявляла картини щасливих тисячоліть, рік за роком, допоки їй не здалося, що вона дивиться з високого пагорба на прекрасну родючу долину, вкриту лісами, полями й ріками, яка простирається вдалину, скільки вистачає ока, і губиться в димці поблизу обрію. І вона сказала:
— Ах, як я сподіваюся, що ми незабаром впораємося з Мавпом і повернеться звичайне гарне життя! І триватиме завжди. Наш світ має колись скінчитися, а цей, можливо, — ні? О Алмазе, якби Нарнія існувала завжди, і була такою, як у твоїй розповіді!
— На жаль, сестро, — відповів Алмаз, — до кінця підходять усі світи, крім країни Аслана.
— Ну що ж, — зітхнула Джилл, — сподіваюся, що в цьому світі до кінцяще мільйони й мільйони років... А чому ми зупинилися?
Король, Юстас і гном напружено вдивлялися в небо. Джилл здригнулася, згадавши пережитий нещодавно жах. Але це було щось зовсім інше, маленьке, чорне на синім тлі.
— Судячи по польоту, — сказав Єдиноріг, — це птах, що розмовляє.
— Я теж так думаю, — сказав король. — Але друг це чи спостерігач Мавпа?
— Схоже, государю, — сказав гном, — це Орел Дальнозор.
