Кер-Паравеля.
Тиріян кивнув. Потім повернувся до дітей і сказав:
. — Що ж, друзі, вам настав час повернутися у свій власний світ. Ви зробили все, для чого були сюди послані.
— А-але ми нічого не зробили, — сказала Джилл. Вона вся тремтіла, але не від страху, а від того, що все складається так жахливо.
— О ні, — відповів король. — Ти звільнила мене, ти ковзала переді мною, як змія, мину-
лої ночі в лісі, ти привела Лопуха. А ти, Юстасе, вбив свого супротивника. Ви занадто молоді, щоб розділити з нами кривавий кінець — може, сьогодні вночі, може, за три дні по всьому. Я благаю, ні — наказую вам повернутися додому. Я буду зганьблений, якщо доз-волю настільки юним воїнам накласти головою за мене в битві.
— Ні, ні, — заперечила Джилл (вона була зовсім біла, потім раптом почервоніла й знову сполотніла). — Ми нізащо не повернемося. Ми будемо з вами, що б не трапилося, адже так, Юстасе?
— Так. І не треба стільки про це говорити, — сказав Юстас і засунув руки в кишені (забувши, як смішно це виглядає, коли на тобі кольчуга). — Адже в нас немає вибору. Що значить “настав час повернутися”? Як? Ми ж не вміємо чаклувати.
Він був правий, але на мить Джилл просто прогнівалася на нього за такі слова. Він вічно був надміру прозаїчним тоді як усі інші схвильовані!
Коли Тиріян зрозумів, що двоє чужоземців не можуть повернутися додому (якщо тільки їх не віднесе Аслан), він вирішив відправити їх через гори в Орландію, де їм, можливо, вдасться врятуватися. Але вони не знали дороги, і відрядити з ними було нікого. До того ж, як сказав Поггін, коли вже тархистанці захопили Нарнію, то за тиждень-другий вони захоплять і Орландію: Тишрок давно мріяв про ці північні землі. Юстас і Джилл так благали Тирі- яна, що, зрештою він дозволив їм залишатися з ними і випробувати долю, або, як точніше це назвав Алмаз, пригоду, котру посилає їм Аслан.
Спочатку король не хотів до темряви повертатися до Хліва (їх уже нудило від одного цього слова). Але гном сказав, що при денному світлі вони, можливо, знайдуть пагорб порожнім, крім хіба що тархистанського вартового. Звірі занадто налякані тим, що Мавп (чи Рудий) розповіли їм про новий гнів Аслана (чи Ташлана), і близько не підійдуть до пагорба, поки їх насильно не зженуть туди вночі на це мерзенне збіговисько. А тархистанці недостатньо знають ліс. Поггін гадав, що саме вдень можна пробратися непоміченими й сховатися за Хлівом. А вночі це зробити важче, бо Мавп скличе звірів, та й тархистанці будуть напоготові. Це був явно вдалий план — їм могли допомогти тільки несподівані дії.
На тім і зійшлися. Загін повернув на північний захід, рушив до ненависного пагорба. Орел то літав над ними, то всідався Лопуху на спину. Ніхто, навіть король (хіба що у випадку найбільшої скрути), не посмітив би й у мріях їхати верхи на Єдинорогу.
Юстас і Джилл ішли разом. Вони почувалися такими сміливими, коли благали дозволити їм залишитися тут, але тепер вся сміливість кудись поділася.
— Поуле, — прошепотів Юстас. — Чесно кажучи, у мене душа в п’яти провалюється.
