— О, спасибі! Спасибі! — почулося з усіх боків. — Ми цього й хотіли! Ми можемо ввійти й говорити з ним віч-на-віч! Який він добрий, тепер усе буде, як за старих часів! — Птахи защебетали, Собаки жваво загавкали, почалася метушня.
Звірі протискувалися вперед, намагаючись усі разом увійти в Хлів. Але Мавп закричав:
— Назад! Тихо! Не так швидко!
Звірі завмерли на ходу — у кого лапа застигла в повітрі, у кого завмер хвіст, яким він почав мотиляти від радості. І всі повернули голови в один бік.
— Я думав, ви сказали... — почав Ведмідь, але Хитр перебив його.
— Кожний може ввійти, — повторив він. — Але тільки по одному. Хто перший? Між іншим, він не сказав, що налаштований по-доброму. Він вже не раз облизнув губи з тих пір, як проковтнув уночі проклятого короля. Він гарчав увесь ранок. Самому мені не дуже хочеться входити. А вам — як завгодно. Хто ввійде першим? Не нарікайте на мене, якщо він проковтне вас чи спопелить поглядом. Це ваші труднощі. Отже! Хто перший? Може, хтось із вас, га, гноми?
— Ділли-ділли, щоб нас там убилли! — презирливо посміхнувся Гриффл. — Звідки ми знаємо, що у вас там!
— Хо! — вигукнув Мавп. — Ти вже думаєш, що там щось є! А ви, звірі, щойно тут шуміли, буянили. Що це ви раптом оніміли? Ну, хто перший?
Звірі стояли, переглядаючись, а потім повільно позадкували від Хліва. Хвостом майже ніхто вже не махав. Мавп пройшовся перевальцем.
— Хо-хо! Я думав, ви рветеся побачити Ташлана! — задоволено хихикнув він. — Передумали, га?
Тиріян нахилився до Джилл — вона щось прошепотіла йому на вухо.
— Як ви гадаєте, що в Хліву насправді знаходиться? — запитала вона.
— Хтозна, — відповів Тиріян. — Швидше за все, два тархистанця з шаблями, обабіч дверей.
— Вам не здається... — сказала Джилл. — Може, це... знаєте... ця жахлива, котру ми бачили?
— Сама Таш? — прошептав Тиріян. — Невідомо. Але мужайся, дитя, всі ми живемо між лапами справжнього Аслана.
Раптом трапилося щось вкрай несподіване. Рудий Кіт промовив чистим холодним голосом без тіні хвилювання:
— Я ввійду, якщо хочете.
Усі вп’ялися в Кота.
