що якщо вони не будуть добрими, то знову стануть бідними безсловесними звірами, як в інших країнах.
— Тепер це трапилося у нас! — стенали вони.
— Помилуй! Помилуй! — запричитали звірі. — Пощади нас, містере Хитр, будь між нами й Асланом, сам входь і говори з ним замість нас. Ми не сміємо, не сміємо!
Рудий зник у кроні дерева. Більше його ніхто не бачив.
Тиріян стояв, поклавши руку на руків’я меча й схиливши голову. Він був приголомшений. То йому здавалося, що настав час оголювати меча і кидатися на тархистанців, то він думав, що краще почекати. І ось події прийняли новий оборот.
— Батьку мій! — пролунав чистий дзвінкий полос звідкілясь зліва. Тиріян відразу зрозумів, що говорить один з тархистанців, — в армії Тишрока прості солдати називають офіцерів “містере мій”, а офіцери старших офіцерів — “батьку мій”. Джилл і Юстас цього не знали, але, вдивившись, побачили юнака (він стояв скраю, і його роздивитися було легше, тоді як у середині, за багаттям, усе здавалося чорним). Він був молодий, високий і навіть доволі
вродливий — на темний, гордовитий тархис- танський лад.
— Батьку мій, — звернувся він до тархана. — Я бажаю ввійти.
— Заспокойся, Емете, — сказав тархан. — Хто тебе гукав? Чи личить отрокові говорити?
— Батьку мій, — мовив Емет. — Істинно, я молодший за тебе, однак і в моїх жилах тече кров тарханів, і я теж слуга Таш. І тому...
— Мовчи, — сказав Ришда-тархан. — Чи не я твій начальник? Тобі нічого робити в Хліву. Це для нарнійців.
— О ні, батьку мій, — відповів Емет. — Ти казав, що їхній Аслан і велика Таш — одне. Якщо це правда, то там знаходиться сама Таш.
І як говориш ти, що мені немає до неї діла? Тому що я з радістю прийму тисячу смертей, щоб хоч раз глянути в обличчя Таш.
— Ти дурень і нічого не розумієш, — сказав Ришда-тархан.
— Це вище твого розуміння.
Обличчя Еме- та посуворішало.
— Так це неправда, що Аслан і Таш — одне? — запитав він. — Мавп збрехав нам?
— Звичайно, одне, — відповів Мавп.
— Заприсягнися, Мавпе, — сказав Емет.
