Але Тиріян стиснув зуби й твердим, як камінь, голосом вимовив:
— Приборкай свій гнів, Алмазе. Якщо ти не здатна стримати сліз, мила (він повернувся до Джилл), — то відвернися, щоб не намочити тятиву. Заспокойся, Юстасе. Не пристало воїнові сваритися, як кухонне дівчисько. Чемні слова й важкі удари — ось його мова.
А гноми знущалися з Юстаса:
— Зачудувався, маля, ага? Гадав, ми будемо за вас? Навряд чи. Нам не потрібні Коні, що вміють говорити, — щоб ви побігли дужче за іншу зграю. Нас у цю справу не втягнете. Гноми за гномів.
Ришда-тархан щось говорив своїм людям. Без сумніву, він готувався до наступної атаки і, видно, пошкодував, що не послав відразу в бій всі свої сили. Барабани не змовкали. І раптом, до жаху наших друзів, десь далеко відповів інший барабан. Ще один тархистанський загін почув сигнал Ришди і йшов на допомогу. Але ніхто не здогадався б по обличчю Тиріяна, що тільки зараз він втратив останню надію.
— Слухайте, — прошепотів він зовсім буденним голосом, — ми повинні атакувати зараз, перш ніж негідники з’єднаються.
— Государю, — сказав Поггін, — поки за нами є дерев’яна стіна, ми надійно прикриті з тилу. Якщо ми виступимо вперед, нас відразу оточать і переб’ють.
— Все правильно, гноме, — відповів король, — але в цій стіні є двері, куди нас хочуть загнати, і що далі ми від них будемо, тим краще.
— Король правий, — сказав Дальнозор. — Геть, геть від проклятого Хліва, яка б погань у ньому не мешкала.
— Так, і швидше, — сказав Юстас. — Мені ненависний самий його вигляд.
— Гаразд, — вимовив король. — Подивіться он туди. Бачите ліворуч великий білий камінь? Він при світлі багаття блищить, як мармуровий. Запам’ятаєте його. Спочатку ми нападемо на цих тархистанців. Ти, дівчинко, обсипай градом стріл їхній лівий фланг, а ти, Ореле, сліпи їм очі праворуч. Ми вдаримо по решті й або відразу змусимо їх до втечі, або це нам взагалі не вдасться: нас занадто мало. Якщо ти, Джилло, не зможеш більше стріляти, не ризикуючи потрапити в нас, відступай до білого каменю. Пам’ятайте: навіть у бою треба бачити ясно й чути тонко. Щойно я крикну “назад”, ви тікайте, як і Джилл, до білого каменю. Там, під прикриттям, ми зможемо перевести подих. Ступай, Джилло.
Джилл відбігла кроків на двадцять. Вона відчула себе жахливо самотньою. Як їй хотілося, щоб руки не тремтіли так сильно! Вона твердо встала, виставила вперед праву ногу, відставила назад ліву й поклала стрілу на тятиву. Перший постріл втратила, — сказала вона собі, коли її стріла просвистіла над головами ворогів і полетіла мимо, і швидко поклала на тятиву наступну. Вона знала, що все вирішує швидкість. Щось велике і чорне металося перед обличчями тархистанців. Вона здогадалася, що це Дальнозор. Одне за одним солдати кидали мечі й закривали обличчя руками, захищаючи очі. Потім одна її стріла вразила солдата, інша — нарнійського Вовка, що воював на боці ворогів. Однак за кілька хвилин стрілянину довелося припинити: попереду блиснули мечі, ікла Кабана й ріг Алмаза, і під голосний гавкіт Собак загін Тиріяна стрімко кинувся на
супротивника, немов бігуни на тисячометро- вому забігу. Джилл вразилася, якою несподіванкою це виявилося для тархистанців, навіть не підозрюючи, що це її з Дальнозором заслуга. Не кожен загін може як слід спостерігати за тим, що відбувається, якщо з одного боку обсипають стрілами, а з
