— у будки Тишрока. А Єдинорогові я відпиляю ріг, і він возитиме візок. Але Орел, діти й той, хто був королем, будуть принесені в жертву Таш цієї ночі.
Лише грізне ричання пролунало у відповідь.
— Вперед, воїни! — сказав тархан. — Звірів убити, двоногих взяти живцем.
Почалася остання битва останнього короля Нарни.
Надії на перемогу не було. Але тільки тому, що ворогів було незмірно більше, але, головне, через їхні списи. У перших тархистан- ців, тих, що були з Мавпом спочатку, списів не було: вони проникали в Нарнію по одному, по двоє, видавали себе за мирних торговців і, звичайно, не могли принести з собою списи — адже їх нелегко сховати. Ці ж тархистан- ці з’явилися пізніше, коли Мавп уже ввійшов у силу, вони йшли відкрито. Списи все змінювали.
Якщо бути моторним і не втрачати самовладання, довгим списом можна вбити Кабана раніше, ніж він дістане вас іклами, і Єдинорога перш, ніж він простромить вас рогом. І ось тепер рівний ряд списів насувався на Тиріяна і його останніх друзів. За мить вони вже боролися за своє життя.
В деякому сенсі це зовсім не так кепсько, як можна уявити. Коли кожен ваш мускул у напрузі, коли ви то пригинаєтеся, щоб увернутися від списа, то стрибаєте через нього, кидаєтеся вперед, відскакуєте назад, крутитеся на місці — у вас просто не залишається часу на страх чи розпач. Тиріян знав, що тепер він нікому не може допомогти — усі вони приречені. Він боковим зором бачив то поваленого Кабана, то лютого Єдинорога. Краєм ока він помітив, що величезний тархистанець кудись тягне Джилл за волосся. Але думати про це він не мав змоги. Він думав лише про те, як би дорожче продати своє життя. Гірше за все було те, що він ніяк не міг зберегти свою позицію біля білого каменю. Коли людина б’ється водночас з півдюжиною ворогів, вона використовує будь-яку можливість уразити супротивника й стрімко атакує щораз, коли бачить неза- хищені груди чи шию. Кілька ударів — і ви вже дуже далеко від колишнього місця. Тиріян незабаром виявив, що весь час відступає вправо, тобто до Хліва. Мигнула думка, що дуже важливо триматися від нього подалі. Але він не міг згадати чому. І зробити нічого не міг.
Зненацька все стало дуже виразним. Він побачив, що б’ється з самим тарханом. Багаття (вірніше, вже одне вугілля) було прямо перед ним. За спиною — відчинені двері. Два тархистанця стояли напоготові, щоб захлопнути їх, щойно він опиниться всередині. Він згадав усе й зрозумів, що вороги спеціально тіснили його до Хліва. Подумавши про це, він взявся битися з тарханом щосили.
Раптом несподівана думка прийшла до нього. Він відкинув меча, пірнув уперед (ятаган просвистів у нього над головою), вхопив тархана за пояс і стрибнув у Хлів з вигуком:
— Іди й зустрінься сам із Таш!
Пролунав оглушливий гуркіт. Як того разу, коли в Хлів кинули Мавпа, земля задрижала й спалахнуло щось сліпуче. Тархистанські солдати заволали: “Таш! Таш!” — і з жаху захлопнули двері: якщо Таш захотіла одержати самого командира, нехай одержить. Вони у всякому разі з Таш зустрічатися не бажали.
У перший момент Тиріян не розумів, де він і навіть хто він. Потім опанував себе й оглянувся, блимаючи. У Хліву зовсім не було темно! Навпаки, там було дуже світло, тому-то він і блимав.
Він повернувся до супротивника, але той на нього не дивився. Ришда вперся в щось поглядом і дико закричав. Потім закрив обличчя руками й упав ниць, обличчям у землю. Тиріян повернувся в той бік, куди дивився тархан. І все
