багато шляхетнішим). Він вийшов уперед, схилив коліно й поцілував Пітеру руку.
— Верховний Королю, — сказав він, — я радий вам.
І Верховний Король підняв його й поцілував в обидві щоки, як і личить Верховному Королю. Потім підвів його до старшої з королев — і навіть вона не була старою, жодного сивого волоска й жодної зморщечки на щоках — і сказав:
— Государю, це леді Поллі, та, яка була в Нарнії в Перший День, коли з волі Аслана виросли дерева й заговорили звірі.
Потім підвів його до людини, чия золота борода спадала на груди й чиє обличчя було сповнене мудрості.
— Це лорд Діґорі, — сказав він, — він був у Нарнії разом з леді Поллі. А це — мій брат король Едмунд і моя сестра королева Люсі.
— Государю, — сказав Тиріян, привітавши всіх. — Якщо я правильно читав у хроніках, то
у вашої величності є дві сестри? Де ж королева Сьюзен?
— Моя сестра Сьюзен, — відповідав Пітер коротко й сумно, — більше не друг Нарнії.
— Так, — сказав Юстас, — і коли ти намагаєшся поговорити з нею про Нарнію чи просиш щось зробити для Нарнії, вона каже: «Яка у вас довга пам’ять! Невже ви дотепер пам’ятаєте наші смішні дитячі ігри?!».
— Ох уже оця Сьюзен! — вигукнула Люсі.
— Її нічого не цікавить, крім нейлону, губної помади й запрошень. Вона завжди була така смішна, так намагалася скоріше стати дорослою.
— Якби стати дорослою! — сказала леді Поллі. — Хотіла б я, щоб вона справді виросла. Впродовж усіх шкільних років вона мріяла стати такою, як зараз, і проведе решту життя, намагаючись такою й залишитися. Вона хотіла якнайшвидше досягти найдурнішого віку й залишатися в ньому якомога довше.
— Що ж, годі про це, — промовив Пітер. — Дивіться! Які чудові плоди на деревах! Давайте скуштуємо їх.
Тиріян вперше подивився довкруж і вразився, до чого дивною була ця пригода.
4» Розділ тринадцятий 4*
ЯК ГНОМИ НЕ ДАЛИ СЕБЕ ПРОВЕСТИ
Тиріян гадав — чи гадав би, якби в нього був час розмірковувати, — що вони знаходяться в маленькому, критому соломою Хліву, футів дванадцять довжиною й шість шириною. Насправді у них під ногами зеленіла трава, над головами стояло високе синє небо й вітер ласкаво овівав їхні обличчя, як на початку літа. В невеликому гайку неподалік шелестіли листям дерева й з-під кожного листочка визирало золото, ніжна жовтизна, пурпур чи багрянець плодів, подібних до яких
