зрозумів.
Жахлива істота наближалася до них. Вона була меншою, ніж та примара, котру вони ба-
чили біля вежі, хоча набагато більшою за людину, і, безсумнівно, це була вона: з головою грифа й чотирма руками. Мертвуще каркання вирвалося з її дзьоба:
— Ти гукав мене в Нарнію, Ришда-тархан. Я тут. Що ти бажаєш сказати?
Але тархан не підняв обличчя й не промовив ні слова. Його трясло, немов від гикавки. Він був хоробрим воїном, але половину своєї хоробрості втратив цієї ночі, коли запідозрив, що в Хліву дійсно мешкає Таш. Друга половина покинула його тепер.
Раптом Таш нагнулася і, як курка клює черв’яка, схопила в пазурі нещасного Ришду й затисла його під пахвами правих рук. Потім повернула голову й уп’ялася в Тиріяна своїм жахливий оком: при пташиній голові вона, звичайно, не могла дивитися прямо.
Але тут за її спиною пролунав голос, сильний і спокійний, як літнє море:
— Забирайся, чудовисько, туди, де твоє місце, і забери свою законну здобич. В ім’я Аслана і його великого Батька, Заморського Імператора!
Огидне створіння зникло з тарханом під пахвою. Тиріян подивився, хто це говорить, і серце його забилося так, як ніколи не билося навіть у бою.
Сім королів і королев стояли перед ним у коронах і одягах, що блищать. На королях поверх одягів були блискучі кольчуги, і в руках вони тримали оголені мечі.
Тиріян поштиво вклонився й збирався заговорити, коли молодша з королев засміялася. Він вдивився в її обличчя й онімів від здивування. Він її впізнав: це була Джилл. Але не та Джилл, яку він бачив востаннє, — з брудною заплаканою фізіономією, у старому полотняному платтячку, яке наполовину сповзло з одного плеча. Тепер вона була спокійною й свіжою, такою свіжою, немов щойно вилізла з ванни.
Спочатку він подумав, що вона стала старшою, потім вирішив, що ні, а втім, він так і не міг ніколи вирішити це питання. Потім він побачив, що молодший з королів — Юстас — змінився не менше за Джилл.
Тиріяну раптом стало ніяково, що він стоїть перед цими людьми в крові, пилу й поту битви. І тут він раптом виявив, що теж перетворився. Він був свіжий, спокійний і чистий, і одягнений так ошатно, немов для великого бенкету в Кер-ПаравелІ. (Скажемо до слова, що в Нарнії кращий одяг зовсім не обов’язково є найбільш незручним. У Нарнії вміють робити його настільки ж зручним, як і чудовим. А таких речей, як крохмаль, фланель чи гумки, тут і зовсім не знайдеш, хоч обійди всю країну від краю до краю).
— Государю, — сказала Джилл, виходячи вперед і роблячи витончений реверанс, — дозвольте представити вас Пітеру, Верховному Королеві всіх королів Нарнії.
Тиріяну не треба було запитувати, хто з них Верховний Король, — він пам’ятав обличчя, яке бачив уві сні (хоча тепер воно було на-
