відсидітися, але зволіли залишитися серед бою й тепер убивали то тих, то інших, роблячи перерву, коли ті й інші люб’язно рятували їх від турботи й убивали одне одного самі.
Однак вони не врахували, що тархистанці були в кольчугах, тоді як Коні — беззахисні. Крім того, у тархистанців був ватажок. Пролунав гучний голос Рашди-тархана:
— Тридцятеро з вас нехай стережуть отих дурнів біля білого каменю. Інші — за мною, провчимо цих синів землі.
Тиріян і його друзі не встигли віддихатися після бою й були раді перепочинку. Вони спостерігали, як тархан повів своїх людей на гномів. Це була дивна сцена. Багаття тепер слабко горіло темно-червоним вогнем, і важко було зрозуміти, що відбувається. На місці зборів нікого не було видно, крім гномів і тархистанців. Судячи зі звуків, гноми запекло оборонялися. Тиріян чув, як Гриффл страшенно лаявся. Час від часу доносилися вигуки тархана: “Живцем! Живцем хапайте!”. Яким би не був цей бій, тривав він недовго. Шум стих. Потім Джилл побачила, що тархан повертається до Хліва. За ним ішли одинадцятеро чоловік і тя- гли одинадцятеро зв’язаних гномів (убили інших чи ті розбіглися, залишилося неясним).
—• Вкиньте їх у святилище Таш! — сказав Ришда-тархан.
І ось одинадцять гномів, одного за одним, кого жбурнули, кого запхали а темний проріз. Двері знову зачинили, і Ришда, низько схилившись перед ними, проголосив:
— Цих карликів, о володарко моя Таш, також приношу тобі в жертву всеспапення!
І всі тархистанці почали вдаряти шаблями об щити й волати:
— Таш! Таш! Велика Таш! О Таш невблаганна! (Усі дурниці про “Ташлана” вони вже забули).
Невеликий загін біля білого каменю спостерігав за подіями. Вони тихо перешіптувалися між собою. Виявивши струмочок, що тонкою смужкою витікав з-під каменю, усі з жадібністю напилися з нього — Джилл, Поггін і король пили з долоні, а чотириногі — хлебтали з невеликої калюжки біля підніжжя каменя. Здавалося, що ніколи в житті вони не пили такої смачної води! Вони пили й раділи й не могли думати ні про що інше.
— Нутром чую, — сказав Поггін, — ще не наступить ранок, як усі ми, одне за одним, опинимося за цими чорними дверима. Я можу придумати сотню смертей, і всі кращі цієї.
— Справді, ці двері жахливі, — сказав Тиріян.
— Вони більше схожі на пащу.
— Невже ми нічого не можемо зробити? — запитала Джилл тремтячим голосом.
— Не сумуй, мій славний друже, — відповідав Алмаз, ласкаво торкаючи її носом. — Можливо, для нас це двері до країни Аслана й ми нині ж бенкетуватимемо за його столом.
Ришда-тархан повільно вийшов уперед і повернувся до білого каменю.
— Слухайте мене! — крикнув він. — Якщо Кабан, Пси і Єдиноріг здадуться на мою милість, я збережу їм життя. Кабана відправлять до садів Тишрока й посадять там у клітку, Псів
