іншого атакує Орел.
— Молодці! Чудово! — кричала Джилл.
Королівський загін прокладав шлях крізь
шеренги ворогів. Єдиноріг розшпурював людей, наче вилами сіно. Джилл здавалося (вона все-таки не занадто розбиралася у фехтувальному мистецтві), що навіть Юстас б’ється мистецьки. Все йшло чудово! Це була перемога!
І раптом Джилл з жахом помітила одну страшну річ. Хоча тархистанці падали при кожному змаху нарнійського меча, їх чомусь не ставало менше. Гірше того — здавалося, їх навіть було більше, ніж на початку бою... Принаймні вдвічі більше... Вони бігли з усіх боків. Це були нові тархистанці! У них були списи! їх було стільки, що Джилл вже майже не бачила своїх друзів. Потім почула голос Тиріяна:
— Назад! До каменю!
Усе стало зрозуміло — вороги одержали підкріплення. Барабан зробив своє діло.
? Розділ дванадцятий ?
ЧЕРЕЗ ДВЕРІ ДО ХЛІВУ
Джилл давно треба було відступити до білого каменю, але, збуджена видовищем битви, вона зовсім забула про цей наказ. Наразі ж згадала й побігла, встигла саме за хвилину до решти. Ось так вийшло, що на мить усі опинилися до ворога спиною. А коли повернулися, жахливе видовище постало перед їхніми очима.
Один із тархистанців тяг когось до Хліва, той відбивався й брикався. Коли вони потрапили на освітлену галявину перед багаттям, їхні силуети чітко вималювалися на тлі вогню: один — у гостроверхому тюрбані, інший... Іншим був Юстас.
Побачивши його, Тиріян з Єдинорогом кинулися на виручку. Але вони не пробігли й половини шляху, як тархистанець був уже біля Хліва, жбурнув усередину Юстаса й захлопнув двері. Слідом підбігли декілька тархистанців і вишикувалися шеренгою перед Хлівом. Тепер до нього було не підступитися.
Джилл увіткнулась обличчям в плече. Якщо я все-таки розревуся, тятива не намокне, — прошепотіла вона.
— Бережіться! Стріли! — крикнув Поггін.
Всі хутко пригнулися й глибше насунули шоломи. Пси припали до землі. Кілька стріл
просвистіло поруч, але незабаром стало зрозуміло, що стріляють не в них. Це були знову Гриффл і гноми. Тепер вони спокійно стріляли в тархистанців.
— Давайте, хлопці! — чувся голос Гриф- фла. — Всі разом, дружно! Нам не потрібні чорномазі, як не потрібні мавпи й леви, і королі. Гноми за гномів.
Що б ви не сказали про гномів, у хоробрості їм не відмовиш. Вони могли просто забратися куди-небудь у безпечне місце й
