допоміг. Так? Гадаю, так. І тепер, навіть тепер, коли вас розбили, засунули в цю діру, як усіх нас, ви знову взялися за старе! Знову брехня! Тепер ми повинні повірити, що знаходимося не в полоні, не в темряві, і ще хтозна-де.
— Тут немає темряви, вона є тільки в твоїй уяві, дурню! — закричав Тиріян. — Вийди ж з неї! — І, нахилившись, він схопив Діггла за пояс і каптур і витяг з кола гномів.
Але варто було Тиріяну його відпустити, як Діггл кинувся на колишнє місце, потираючи носа й волаючи:
— Ох-ох! Що ви таке робите? Вдарили мене об стіну, ледве ніс мені не зламали.
— Ой-йо-йо! — сказала Люсі. — Чим ми можемо їм допомогти?
— Облишимо їх, — відповів Юстас.
І тут земля задрижала. Солодке повітря стало ще солодшим, позаду спалахнуло яскраве світло. Усі обернулися, Тиріян — останнім, бо він боявся. Величезний, справжній золотий Лев, сам Аслан, сподівання його серця, стояв перед ним, і всі інші вже схилили коліна навколо його передніх лап і зарилися обличчями в його гриву, а він схилив велику голову й лизнув їх.
Потім подивився на Тиріяна, і Тиріян підійшов, тремтячи, і впав до ніг Лева, і Лев поцілував його й сказав:
—. Благо тобі, останній королю Нарнії, ти тримався твердо в найчорнішу годину.
— Аслане, — сказала Люсі крізь сльози. — Ти можеш... ти зробиш що-небудь для цих бідних гномів?
— Мила, — відповів Аслан. — Я покаджу тобі, що я можу й чого не можу.
Він підійшов до гномів і протяжно заричав —
неголосно, але від його рику затремтіло повітря. А гноми сказали одне одному:
— Чули? Знову ця зграя, з того боку Хліва. Налякати нас вирішили. Вони це роблять за допомогою якоїсь машини. Не зважайте на них. Нас більше не проведеш!
Аслан підвів голову й труснув гривою. Тієї ж миті розкішні страви з’явилися на колінах у гномів: пироги, м’ясо й птиця, тістечка й морозиво й у кожного гнома — келих вина в правій руці. На жаль, і це не допомогло. Гноми жадібно накинулися на їжу, але зовсім не відчули її смаку. Вони думали, що знайшли їжу в Хліву. Тому один сказав, що намагається їсти сіно, інший — що знайшов стару редьку, третій — що жує сухий капустяний лист. Вони підносили до губ золоті келихи з червоним вином і говорили: “Фу, пити брудну воду з ослиної поїлки! Хто думав, що ми до такого докотимося?”. Дуже скоро кожен гном запідозрив, що
інший знайшов щось краще, й кинувся віднімати. Вони пересварилися й побилися, розмазали чудову їжу по обличчях, по одягу, розтоптали ногами. Коли всі нарешті розсілися по місцях, потираючи синці й розбиті носи, то сказали:
г— Нічого, принаймні, усе без обману. Ми не дали себе провести. Гноми за гномів.
