- Не будь дурнем, - сказала Джилл. - Не можна втрачати ані секунди. Ти бачиш тут яко- го-небудь старого друга? Бо тобі треба піти й заговорити з ним негайно.
- Та що ти торочиш? - здивувався Скрабб.
- Це Аслан... Лев... сказав, що ти маєш так зробити, - розпачливо мовила Джилл. - Я його бачила.
- О, бачила, справді? І що він сказав?
- Він сказав, що найперша людина, яку ти побачиш в Нарнії, буде твоїм старим другом, і тобі треба одразу ж заговорити до неї.
- Ну, тут немає нікого, кого б я хоч колись бачив, до того ж, я не певен, що це Нарнія.
- Мені здавалося, ти казав, що був тут раніше, - сказала Джилл.
- Значить, ти неправильно думала.
- О, просто чудово! Ти сказав мені...
- Заради всього святого, заткайся нарешті, і давай послухаємо, що вони говорять.
Король розмовляв з Гномом, але Джилл не чула, що він казав. І, наскільки вона розуміла, Гном нічого не відповідав, але старанно хитав головою. Тут Король заговорив гучніше, звертаючись до всього свого почту, але голос його був такий старий та надломлений, що з промови Джилл зрозуміла небагато. До всього, король говорив про людей та місця, що про них вона з роду не чула. По завершенні промови Король нахилився та розцілував Гнома в обидві щоки, випростався, підняв правицю, наче благословляючи, а тоді кволо й повільно зійшов по трапу на борт корабля. Схоже, придворних глибоко схвильював його від’їзд. Всі повитягали носовички, звідусіль полинули схлипи. Трап прибрали, на палубі засурмили сурми, й корабель відчалив від пристані. (Його тягнув грібний човен, але Джилл цього не бачила).
- Ну... - сказав Скрабб, але не встиг продовжити, бо тієї ж миті щось велике та біле - Джилл на мить здалося, що це повітряний змій, - опустилося, плавко планеруючи в повітрі, йому до ніг. Щось виявилося білим пугачем, але таким великим, що навстоячки він сягав зросту чималого гнома.
Пугач кліпнув, короткозоро вдивляючись, трохи схилив голову набік і по всьому мовив м’яким гортанним голосом:
- Пу-гу, пу-гу! хто такі?
- Мене звуть Скрабб, а це Поул, - відповів Юстас. - Ви не скажете, де ми знаходимося?
- В Нарнії, біля королівського замку Кер-Паравел.
- Це Король щойно сів на корабель?
- Боюся, що так, боюся, що так, - сумовито захитав головою Пугач. - Але хто ви такі? В вас двох є щось магічне. Я бачив, як ви прибули: ви летіли. Всі були так заклопотані відбуттям Короля, що ніхто й не зауважив. Окрім мене. Я випадково
