помітив, як ви летіли.
- Нас послав сюди Аслан, - тихо сказав Юстас.
- Пу-гу, пу-гу! - вигукнув Пугач, настовбурчуючи пір’я. - Це вже для мене трохи занадто, особливо так рано ввечері. Поки не сяде сонце, я, знаєте, сам не свій.
- Нас було послано, щоб знайти зниклого принца, - сказала Джилл, яка занепокоєно шукала можливості втрутитися в розмову.
- Вперше чую, - здивувався Юстас. - Якого принца?
- Ви б спершу пішли та поговорили з лордом регентом, - сказав Пугач. - Оно він сидить у возику з віслюком, гном Трампкін.
Птах повернувся та повів їх за собою, мурмочучи собі під носа:
- Пу-гу, пу-гу! Що за рейвах! В мене каша в голові. Ще надто рано.
- А як звуть Короля? - поцікавився Едмунд.
- Каспіян Десятий, - відповів Пугач. І Джилл здивувалася, чого це Скрабб раптом став як вкопаний та навдивовижу яскраво зашарівся. Вона подумала, що досі ще не бачила його таким схвильованим. Та перш, ніж дівчинка встигла щось спитати, вони дісталися до гнома - той саме брався за віжки свого віслюка, готуючись вирушити назад до замку. Натовп придворних розпався та рухався в тому ж напрямку, хто поодинці, хто парами, а хто невеличкими групками, наче люди, що повертаються з якоїсь гри або перегонів.
- Пу-гу! Гм! Лорде регенте, - сказав Пугач, схиляючись, аби наблизити дзьоб до гномово- го вуха.
- Е? Що таке? - спитав гном.
- Тут до вас двійко малих, мій пане, - сказав Пугач.
- Що? Рій комарих? Що ти маєш на увазі? - спитав гном. - Тут нема ніяких комарих, тільки двоє надзвичайно брудних людських дитинчат. Чого їм треба?
- Мене звати Джилл, - сказала Джилл, протискаючись наперед. їй нестерпно кортіло пояснити, що за важлива справа привела їх сюди.
- Дівчину звати Джилл, - повторив Пугач так гучно, як тільки міг.
- Що таке? - обурився гном. - Дівчині дати джин? Не може бути й мови! Хіба таким маленьким дівчатам можна пити джин? Що це взагалі за дівчина?
- Ось ця дівчина, мій пане, - пояснив Пугач. - Її звати Джилл.
- Ну говори вже, говори, - нетерпляче сказав гном. - Не треба тут джижчати й щебетати мені у вухо. Кому треба дати джин?
