- Нікому не треба, - пугикнув Пугач.
- Кому-кому?
- НІКОМУ!
- Добре, добре. Не треба кричати. Не такий вже я і глухий. І для чого це все було: приходити сюди, щоб сказати, що нікому не потрібен джин! До чого тут взагалі джин?
- Краще скажіть йому, що я Скрабб, - сказав Юстас.
- Хлопця звати Скрабб, - пропугукав Пугач якнайголосніше.
- У хлопця з вати краб? - роздратовано перепитав гном. - Він що, продає крабів з вати, чи що? Яка безглузда іграшка! В мої часи не було таких пришелепкуватих іграшок!
- Не краб, - пояснив Пугач. - Скрабб.
- Скарб з вати, чи що? Божевілля. Не розумію, про що ти патякаєш. Я тобі ось що скажу, майстре Сяйнокриле: коли я був юним гномом, тут жили звірі й птахи, які справді вміли розмовляти. Не було всього цього мурмотіння, бубоніння та шепотіння. Цього б не потерпіли ані хвилини. Ані хвилини, містере. Урнус, прошу, мою трубку...
Маленький фавн, що весь цей час стояв просто біля гномового ліктя, подав йому срібну слухову трубку. їі було виготовлено на кшталт староданього музичного інструмента, який називають серпент, так, щоб закручуватися довкруж гномової шиї.
Поки гном припасовував на собі трубку, пугач Сяйнокрил, несподівано прошепотів до дітей:
- Мій розум трохи прояснів. Нічого не кажіть про зниклого принца. Я потім все поясню. Нічого б не вдалося, не вдалося, пу-гу! О, що за рейвах!
- Так, - сказав гном, - якщо ти маєш сказати мені щось осмислене, майстре Сяйнокриле, то спробуй нарешті сказати. Вдихни поглибше і не намагайся говорити надто швидко.
За підтримки дітей і всупереч гномовим нападам кашлю - Сяйнокрил нарешті пояснив, що прибульців послав Аслан, аби вони відвідали королівський двір Нарнії. Гном зиркнув на них вже з геть іншим виразом в очах.
- Послані самим Левом, еге ж? - сказав він. - І просто з... ммм... з отого Місця, що за краєм світу, еге ж?
- Так, мій пане, - прогорлав Юстас у трубку.
- Син Адама та Донька Єви, еге ж? - сказав гном. Але в Експериментальному Домі нічого не оповідали про Адама і Єву, тож Джилл і Юстас не мали чого відповісти. Але гном, схоже, цього не помітив.
- Що ж, мої дорогенькі, - мовив він, беручи спершу одного, потім іншого за руку та схиливши набік голову, - я вас від усього серця вітаю. Якби наш добрий король, бідний мій володар, не відплив щойно у напрямку Семи Островів, він би неймовірно зрадів вашому прибуттю. Це б на мить повернуло йому молодість - на мить. А зараз вже настав час вечері. Завтра ви розповісте мені про вашу справу перед усією радою. Майстре Сяйнокриле, пригляньте аби гостям надали покої,
