невідь-звідки щось знає), в кімнаті - велика юрба. А коли у темряві зусібіч голосно залунало: «Пу-гу! Пугу!», вона зрозуміла, що тут з’юрмилися сови. Джилл істотно полегшало, коли зовсім інший голос сказав:
- Це ти, Поул?
- А це ти, Скрабб? - відповіла Джилл.
- Що ж, - мовив Сяйнокрил, - гадаю, вже всі зібралися. Давайте розпочнемо совину раду.
- Пу-гу, пу-гу. Правду кажеш. Так і треба вчинити, - озвалося кілька голосів.
- Одну секундочку, - промовив голос Скрабба. - Спершу я хотів би дещо сказати.
- Кажи, кажи, кажи, - озвалися сови.
Джил теж сказала:
- Валяй.
- Я думаю, всі ви, друзі-сови, - заговорив Скрабб, - себто, гадаю, всі ви знаєте, що замолоду король Каспіян Десятий плавав до східного краю землі. Що ж, я був з ним в цій
подорожі: з ним, з мишею Ріпічіпом, з лордом Дрініяном та іншими. Я знаю, в це важко повірити, але люди в нашому світі дорослішають за інший час, ніж у вашому. І все, що я хочу сказати: я - людина короля, і якщо це зібрання - якась проти нього змова, то на мене не розраховуйте.
- Пу-гу, пу-гу, ми всі теж сови короля, - мовив совиний голос.
- Тоді для чого всі ці хованки? - спитав Скрабб.
- До того, - сказав Сяйнокрил, - що варто тільки лорду регенту, гному Трампкіну, почути, що ви збираєтеся на пошуки зниклого принца, він не дасть вам навіть почати. Він радше замкне вас.
- Чорт забирай! - вигукнув Скрабб. - Чи не хочете ви сказати, що Трампкін зрадник? Я багато чув про нього в ті далекі дні, в морі. Кас- піян... тобто король... цілковито довіряв йому.
- О, ні, - мовив голос. - Трампкін не зрадник. Але більш як тридцять воїнів (лицарів, кентаврів, добрих велентів - різних воїнів) за певних часів вирушили на пошуки принца, й ніхто з них не повернувся. Врешті-решт король сказав, що він не хоче загубити всіх найхоробрі- ших нарнійців через пошуки його сина. Тепер всім заборонено вирушати в цю путь.
- Але нас він напевно відпустив би, - сказав Скрабб. - Коли почув би, хто я такий і хто мене послав.
- Хто нас обох послав, - втрутилася Джилл.
- Так, - сказав Сяйнокрил, - дуже ймовірно, що вас він відпустив би. Проте король зараз далеко, а Трамкпкін неухильно дотримуватиметься правила. Він надійний, мов кам’яна стіна, але глухий, наче стовп, і дуже запальний. Його не примусиш зрозуміти, що настав час відступити від правил.
