життя ще жевріло, вона, здавалося, щосили намагалося щось сказати синові. Та мова стала нерозбірливою, і повідомлення королеви зійшло з нею в могилу. Це сталося менше ніж через десять хвилин після того, як всі зачули її крик.
Королеву привезли назад до Кер-Параве- лу, й гірко оплакували: і Ріліян, і король, і вся Нарнія. Вона була дивовижною леді, мудрою, добросердою та веселою. Її, свою наречену, король Каспіян привіз додому зі східного краю землі. Люди подейкували, що в її жилах тече кров зірок.
Принц тяжко переживав материну смерть, але тримався як міг. По всьому він часто навідував північні нарнійські кордони, чатував того отруйного гада, щоб убити і так помститися. На це не надто зважали, хоч принц і повертався зі своїх мандрівок охоплений втомою і сум’яттям. Але десь за місяць після Короле- виної смерті дехто почав казати, що бачить в ньому зміни. В нього були очі людини, якій являлися видіння, а на його коні не було ані знаку виснажливої цілоденної їзди. Найкращим другом Ріліяна з-поміж старших придворних вважався лорд Дрініян, той самий, що був капітаном при королі в його видатній подорожі до східних країв світу.
Одного вечора Дрініян сказав принцові: «Ваша Високосте, Вам варто чимшвидше облишити пошуки гада. Адже насправді не можна помститися бездумній звірині так, як можна було б помститися людині. Ви даремно себе виснажуєте». Принц відповів йому: «Мілорде, я майже забув про змію за останні сім днів». Дрініян запитав, чому ж тоді він безперервно
їздить до північних лісів. «Мілорде, - відказав принц, - я побачив там найпрекраснішу в світі річ». «Мій добрий принце, - сказав Дрініян, - якщо Ваша ласка, дозвольте мені виїхати разом з Вами завтра вранці, щоб я теж міг побачити цю прекрасну річ». «З радістю, - відказав принц».
Наступного дня вони рано-ранісінько засідлали коней, скоро учвал домчали до північних лісів і спішилися біля того самого джерела, де Королева знайшла свою смерть. Дрініян подумав, що доволі дивно як на принца обрати саме це місце для привалу. Там вони відпочивали до опівдня. Коли ж сонце стало в зеніті, Дрініян поглянув угору та побачив найгарнішу жінку з усіх, бачених ним донині. Вона стояла на північному боці джерела й не вимовила ані слова, тільки поманила принца рукою, ніби кликала підійти.
І була ця жінка висока й прекрасна, блискуча, закутана в ядучо-зелені шати. А принц витріщався на неї, мов божевільний. Та раптом жінка зникла (Дрініян не зрозумів, куди), й двоє друзів повернулися до Кер-Паравелу. Дрініяну ніяк не йшло з голови, що ця блискуча зелена жінка є злом.
Він тяжко вагався, чи не розповісти йому про цю пригоду королю, але бути пліткарем і донощиком не надто хотілося, тож він тримав язика за зубами. Втім, пізніше він гірко каявся, що змовчав, бо наступного дня принц поїхав один. Вночі він не повернувся, й звідтоді сліду його не було ані в Нарнії, ані в прилеглих землях. Не знайшли також ані його коня, ні капелюха, ні плаща, бодай ґудзика. В розпачі
Дрініян прийшов до короля Каспіяна та сказав: «Мій пане, стратьте мене негайно як найгіршого зрадника, бо моя мовчанка відібрала у вас сина». І розказав йому всю історію. Каспіян вхопив бойову сокиру та кинувся на Дрініяна, щоб убити, а той стояв непорушно, мов колода, чекаючи смертельного удару. Та коли сокира вже злетіла вгору, Каспіян раптом пожбурив її геть і заволав: «Я втратив мою Королеву, втратив мого сина, невже я маю втратити ще й друга?» І він кинувся Дрініянові на шию, обійняв його, й обоє заридали. їхня дружба вціліла.
Такою була історія Ріліяна. Коли розповідь скінчилася, Джилл сказала:
- Готова закластися, що змія і жінка - то одна особа.
