- Ага, - труснувши головою, сказав хитай- болот, - бачу, ви намагаєтеся дивитися на погані речі з гарного боку. Це правильно. Вас добре виховали, добре. Вас навчили все бачити в гарному світлі.
- Перепрошую, але ми не знаємо, як тебе звуть, - зауважив Скрабб.
- Хмуротвань мене звуть. Але не страшно, якщо ви забудете моє ім’я. Я завжи можу назвати його ще раз.
Діти посідали обабіч. Тепер вони бачили, що у Хмуротваня дуже довгі руки й ноги, тож, хоч тіло мав десь як гном'яче, навстоячки він був би вищим за більшість людей. На долонях і на ступнях, якими він бовтався в каламутній воді, Хмуротвань мав жаб’ячі перетинки. Вбраний був у якесь лахміття землянистого кольору, й те ганчір’я на ньому вільно бовталося.
- Я намагаюся впіймати парочку вугорів на обідню печеню, - сказав Хмуротвань. - Та не здивуюся, якщо не вполюю жодного. А як вполюю, то вам вони однаково не сподобаються.
- Чого це? - здивувався Скрабб.
- Ну, хіба розумно думати, що вам припадуть до смаку наші харчі. Хоча я певен, ви поведетеся мужньо. Хай там як, поки я рибалю, не буде великої шкоди, якщо ви двоє спробуєте розвести вогонь. Дрова за вігвамом. Можливо, вони вологі. Можете розкласти багаття прямо у вігвамі, й тоді дим виїдатиме нам очі. Або назовні, й тоді піде дощ та загасить її. Ось вам трут2 , але я не думаю, що ви вмієте ним користуватися.
Але Скрабб навчився таким штукам під час своєї минулої подорожі. Діти разом побігли назад до вігваму, знайшли дрова (до речі, бездоганно сухі) та розвели вогонь не з більшими, а то й з меншими труднощами, ніж це буває зазвичай. Скрабб пильнував за вогнем, поки Джилл пішла та влаштувала собі щось на кшталт купання - не надто приємного - в найближчому каналі. Після цього вона пильнувла вогнище, а Юстас пішов митися. Потому обоє відчули себе свіжішими, але й зголоднілими.
Невдовзі хитайболот приєднався до них. Попри всі його невеселі очікування, він упіймав близько дюжини вугорів, яких вже встиг почистити й випатрати. Він поставив на вогонь великий казанок, підкинув у багаття дрівець та закурив люльку. Хитайболоти курять дуже дивний, міцний сорт тютюну (дехто каже, що вони мішають його з мулом), й діти помітили, що дим із Хмуротваневої цигарки таки підіймається в повітря - ніби витікає та пливе понад землею, мов туман. Дим був чорний- пречорний, аж Скрабб закашлявся.
- Що ж, - сказав Хмуротвань, - ці вугори вбивчо довго тушкуються, й ви обоє можете зомліти від голоду, поки вони будуть готові. Я знав одну маленьку дівчинку... але краще я не буду розповідати вам цю історію. Вона може справити на вас гнітюче враження, а я цього зовсім не хочу. Що ж, аби відволіктися від голоду, ми можемо також обговорити наші плани.
- Так, давай, - сказала Джилл. - Ти можеш допомогти нам знайти принца Ріліяна?
Хитайболот втягнув щоки так сильно, що й уявити собі важко.
- Що ж, не знаю, чи вважати це за допомогу, - сказав він. - Не думаю, що хтось насправді зможе вам допомогти. Зрозуміло, що ми не
зможемо просунутися далеко на північ, особливо в цю пору року, коли швидко насувається зима й таке інше. Причому
