І він потер свої жабуваті долоні так, ніби планував сходити на вечірку або на виставу.
- А зараз, - додав Хмуротвань, - гляньмо, як там наші вугори.
їжа виявилася смачнющою, й обоє дітей двічі взяли чималенької добавки. Спершу хи- тайболот не повірив, ніби їм справді сподобалося, та коли вони з’їли стільки, що не вірити було вже неможливо, він почав висловлювати припущення, що, цілком можливо, їм від цих вугорів стане дуже зле.
- Я не здивуюся, якщо те, що для хитайбо- лота харч, для людини отрута, - сказав він.
Після їжі вони попили чай з бляшанок (може, ви бачили, так п’ють чай люди, котрі працюють на дорожних роботах), а Хмуротвань щедро приклався до квадратної чорної пляшки. Він і дітям запропонував ковтнути з неї, але ті знайшли вміст пляшчини гидомирним.
Залишок дня промайнув у приготуваннях до завтрашнього раннього виходу. Хмуротвань, як найбільший, сказав, що понесе три ковдри та загорнутий в них великий шмат бекону. Джилл мала нести залишки вугорів, трохи печива та пуделко з трутом. Скрабб мав нести плащі, свій та Джилл, тоді, коли їх не треба буде вдягати. Скраббові, який трохи навчівся стріляти в морській мандрівці під проводом Кас- піяна, дістався запасний лук Хмуротваня, ну а сам Хмуротвань взяв свій найкращий. Втім, він заявив, що з цими вітрами, з відволоженою тятивою, з тьмяним світлом та промерзлими пальцями можна ставити один до ста, що ніхто нічого не вполює. І в Хмуротваня, і в Скрабба були також мечі. Скрабб прихопив з собою той, що залишили для нього в кімнаті в Кер-Паравелі, а от Джилл довелося обмежитися своїм ножем. Вони б, напевно, через це посварилися, але щойно розпочали перепалку, як хитайболот потер руки і сказав:
- О, ось і воно. Так я і думав. Без цього не обходиться жодна пригода.
Ці слова змусили їх негайно стулити пельки.
Всі троє рано пішли до вігваму спати. Цього разу дітям і справді випала жахлива ніч, а все через Хмуротваня.
- Вам обом краще гарненько виспатися, хоч я й не думаю, аби хтось із нас бодай склепив око цієї ночі, - сказав він і негайно захропів так розкотисто й безуґавно, що коли Джилл нарешті вдалося заснути, їй всю ніч снилися ковадла, водоспади та швидкі поїзди, що мчать тонелями.
*Ь Розділ шостий *
ДИКІ ПУЩІ ПІВНОЧІ
Десь о дев’ятій ранку наступного дня можна було бачити, як три самотні фігури намагаються перейти Шриббл по мілинах і камінцях. То був неглибокий гомінкий потік, і навіть Джилл дісталася північного берега мокрою хіба що до коліна. За п’ятдесят ярдів попереду земля підіймалася вгору - тут починалося вересовище, всюди геть відкрите та подекуди всіяне скелями.
- Здається, нам туди! - вигукнув Скрабб, показуючи ліворуч, на захід, де з вересовищ неглибокою ущелиною жебонів струмок. Але хитайболот похитав головою.
- Велетні переважно живуть саме вздовж цієї ущелини, - сказав він. - Можна сказати, ущелина для них - як вулиця. Краще нам податися просто вперед, навіть якщо там трохи стрімчасто.
