- Мене вже нудить від пригод, - дратівливо відказала Джилл.
Втім, вона погодилася видертися на спину Сяйнокрилові та цілковито прокинулася (хоч тільки на деякий час) від несподівано зимного повітря, яким їх зустріла ніч. Місяць зник, та й зірок не було видно. Далеко позаду високо над землею Джилл бачила самотнє освітлене вікно - поза сумнівами, в одній з веж Кер- Паравелу. Від цього їй нестерпно запраглося знову опинитися в чудовій спальні, затишно вмоститися в ліжку та споглядати полиски вогню на стінах. Вона сховала руки під плащ і загорнулася в нього щільніше. Трохи звіддаля в
темному повітрі химерно долинали два голоси: Скрабб та його сова розмовляли між собою. «По голосу й не скажеш, що він втомився», - подумала Джилл. Вона не розуміла того, що Юстас раніше вже пережив захопливі пригоди в цьому світі, й повітря Нарнії повернуло йому силу, якої він здобув, плаваючи Східними Морями разом з королем Каспіяном.
Джилл доводилося щипати себе, аби не заснути, вона ж-бо знала: є ризик беркицьнутись з Сяйнокрилової спини, варто лише задрімати. Коли двійко сов нарешті зупинилися, дівчинка незграбно злізла з Сяйнокрила на рівну землю. Віяв холодний вітер, і довкола, схоже, не було ні деревця.
- Пу-гу, пу-гу! - гукнув Сяйнокрил. - Прокидайся, Хмуротваню. Прокидайся. Ми тут у справах Лева.
Довгий час ніхто не відгукувався. Тоді десь далеко з’явився вогник і став наближатися. Разом з вогником виник голос.
- Сови на борту! - сказав він. - Що таке? Помер король? В Нарнії висадилися вороги? Може, повінь? Чи дракони? •
Коли вогник наблизився, то виявився світлом великого ліхтаря. Джилл не бачила, хто його тримає. Ця істота ніби цілковито складалася з рук та ніг. Сови говорили до створіння, пояснювали йому все, але Джилл надто втомилася, щоб слухати. Вона саме намагалася хоч трохи збадьоритися, коли зрозуміла, що сови з нею прощаються. Втім, вона ніколи так і не змогла пригадати, що було далі, хіба те, що
в якийсь момент вони зі Скраббом зігнулися, проходячи в низький одвірок, а тоді (о, хвала небесам!) полягали на чомусь м’якому й теплому, а голос вів:
- Ось так. Нічого кращого нема. Лежатимете в холоді й на твердому. Й вогкому, еге ж. Швидше за все й повік не стулите, навіть якщо не буде ніякого шторму й вігвам не завалиться нам на голови, як воно буває. Доведеться вже задовольнятися тим...
Але Джилл заснула раніше, ніж голос договорив.
Коли пізнього ранку діти прокинулися, то побачили, що лежать на сухих і теплих
солом’яних лежаках, в якомусь темному місці. Крізь трикутний отвір падало трохи денного світла.
- Де ми, заради всього святого? - спитала Джилл.
- У вігвамі хитайболота, - відповів Скрабб.
