- Доброго дня, подор-р-рожні! - гукнула вона солодким, наче пташиний спів, голосом (літера «р» в її словах приємно вібрувала, ніби ґрасування французькою). - Бачу, дехто з вас замолодий задля блукань такою зловісною пущею.
- Можливо й так, мадам, - відповів Хму- ротвань дуже стримано, бо все ще тримався насторожі.
- Ми шукаємо зруйноване місто, - сказала Джилл.
- Зр-р-руйновне місто? - перепитала пані. - Дивна річ для пошуків. Що ж ви робитимете, якщо знайдете?
- Ми маємо... - почала Джилл, але Хмурот- вань її перервав:
- Перепрошую, мадам, але ми не знаємо вас та вашого друга - він мовчазний хлоп, еге ж? - а ви не знаєте нас. І ми воліли б не обговорювати наші справи з незнайомцями, якщо ви не заперечуєте. Вам не здається, що скоро трохи задощить?
Пані засміялася - найглибшим, наймелодій- нішим сміхом, який лише можна собі уявити.
- Що ж, дітки, маєте мудрого та суворого старого провідника. Думаю, не буде лиха, якщо він приховуватиме вашу мету, а я замовчуватиму свою. Я багато чула про велетенське Місто Руїн, та ніколи не зустрічала людини, яка б вказала мені дорогу. Ця дорога веде до міс- та-замку Харфанг, де мешкають добрі велетні.
Вони не менш добросерді, виховані, стримані та люб’язні, ніж велетні Еттинсмоору - тупі, люті, жорстокі та напрочуд брудні. Не знаю, чи почуєте ви в Харфанзі що-небудь про Місто Руїн, але напевно знайдете там хороше житло та веселих господарів. Було б розсудливо перечекати там зиму, або принаймні затриматися на кілька днів, щоб відпочити і набратися сил. Там вас зустрінуть паруючі ванни, м’які ліжка та палаючі каміни, а столи чотири рази на день ломитимуться від смаженини й печені, солодощів та міцного.
- Ух ти! - вигукнув Скрабб. - Це вже щось. Подумати лише - знову спати в ліжку!
- Ага, і взяти гарячу ванну, - погодилася Джилл. - Думаєте, вони дозволять нам у себе зупинитися? Адже ми їх, бачте, зовсім не знаємо.
- Просто скажіть їм, - відповіла пані, - що Леді в Зелених Шатах передавала з вами привіт і прислала двох чудових південних діточок на Осінню Учту.
- О, дякуємо, дякуємо вам красненько, - зраділи Джилл і Скрабб.
- Але стережіться, - попередила пані. - Якого б дня не дісталися ви Харфанга, глядіть, не прийдіть до брами запізно. Бо вони зачиняють ворота за кілька годин пополудні, а, за традицією замка, як засув опущено, то нікого вже не впускають, як би відчайдушно він не грюкав.
Діти знову подякували, сяючи очима, й пані помахала їм на прощання рукою. Хитайболот зняв свого капелюха-дзвінницю та дуже сухо
вклонився. По тому пані та мовчазний лицар під оглушливий цокіт копит поскакали мостом вгору.
