- Що ж! - сказав Хмуротвань. - Дуже хотілося б знати, звідки вона з’явилася та куди прямує. Не зовсім та особа, яку чекаєш зустріти в землях великанів, еге ж? Це все не на добро, присягаюся.
- От чорт! - роздратувався Скрабб. - Мені вона здалася просто суперовою. І подумайте про гарячу їжу й теплі кімнати. Сподіваюся, до Харфанга недовго лишилося.
- Я з тобою згодна, - сказала Джилл. - І хіба на ній не було цієї надзвичайної сукні. А кінь!
г- Проте, - не здався Хмуротвань, - хотів би я, щоб ми знали про неї більше.
- Я збиралася розпитати її про все, - заявила Джилл. - Але як я могла, якщо ти нічого не хотів розповідати про нас?
- Справді, - погодився Скрабб. - І чого ти був такий сухий та непривітний? Хіба вони тобі не сподобалися?
- Вони? - перепитав хитайболот. - Хто вони? Я бачив тільки одну людину.
- Хіба ти не бачив лицаря? - здивувалася Джилл.
- Я бачив обладунок, - відповів Хмуротвань. - Чому він не розмовляв?
- Напевно, він сором’язливий, - припустила Джилл. - А може, він просто волів дивитися на пані та слухати її чарівний голосок. Якби я була на його місці, я би воліла.
- Я ось думав, - сказав Хмуротвань, - а що б ми насправді побачили, якби підняли забо- роло та зазирнули всередину.
- От дідько! - розсердився Скрабб. - Подумай про форму обладунку! Що там ще може бути, окрім людини?
- Як щодо скелету? - спитав хитайболот з моторошним ентузіазмом. - Або, - додав він після недовгих роздумів, - взагалі нічого. Тобто, нічого такого, що можна побачити. Щось невидиме.
- Ну справді, Хмуротваню, - здригнулася Джилл, - в тебе виникають якісь химерні ідеї. Як ти їх тільки вигадуєш?
- Щоб вони провалилися, його ідеї! - вигукнув Скрабб. - Він постійно чекає найгіршого - і щоразу помиляється. Давайте подумаємо про цих добрих велетнів і доберемося до Харфанга чимшвидше. Хотів би я знати, чи далеко ще до нього?
І тут вони трохи не вдалися саме до тих чварів, які передбачав Хмуротвань. Не те щоб Скрабб і Джилл не шпинялися та не гризлися раніше, але це було перше справжнє непорозуміння. Хмуротвань не хотів, аби вони взагалі йшли до Харфанга. Він сказав, що не знає, що саме велетні розуміють під добротою, і що Асланові знаки в кожнім разі не передбачають зупинок у велетнів, хай добрих чи яких там ще. Діти ж, яких уже нудило від вітру, дощів, кощавої дичини, засмаженої на багатті та ночівлі на твердій, холодній землі, затялися хай там як, а відвідати добрих велетнів. Зрештою, Хму-
ротвань погодився вчинити так, як їм хочеться, але за однієї умови. Діти мали твердо пообіцяти йому, що, поки він не дасть на це дозволу, не розкажуть добрим велетням, що вони прийшли з Нарнії та шукають принца Ріліяна. Діти
