заприсяглися й всі знову вирушили в путь.
Після тієї бесіди з прекрасною пані все погіршилося, причому з двох різних причин. По- перше, місцевість істотно посуворішала. Дорога йшла нескінченними вузькими улоговинами, де лютий північний вітер невпинно віяв подорожнім в обличчя. Довкола не було нічого, з чого можна було б розкласти вогонь, і більше не зустрічалися, як на вересовищі, оті чудові малі низовинки, де можна було б отаборитися. Від кам’янистої землі вдень гули ноги, ну а вночі - всеньке тіло.
По-друге, задля чого б та пані не оповіла їм про Харфанг, ця розповідь вплинула на дітей дуже погано. Вони не могли думати ні про що інше, окрім ліжок, лазничок, гарячих страв і того, як чудово було б мати над головою дах. Тепер вони і мови не заводили про Аслана, чи навіть про зниклого принца. Джилл облишила свою звичку щовечора та щоранку повторювати для себе знаки. Спочатку вона переконала себе, що надто втомилася, але невдовзі забула про них взагалі. І хоч можна було припустити, що думка про чудовий відпочинок у Харфанзі підбадьорить усіх, насправді від неї діти тільки більше жаліли себе, більше дратувалися й прискіпувалися одне до одного й до Хмуротваня.
Нарешті якось полудні вони вийшли до місця, де ущелина, якою вони йшли, розширювалася, а обабіч височів похмурий глицевий ліс. Попереду лежала пустельна кам’яниста рівнина, а за нею - віддалені гори, вкриті снігом. Втім, між ними й горами височів невеликий пагорб з нерівною пласкуватою верхівкою.
- Дивіться! Дивіться! - закричала Джилл та показала через рівнину.
Там, крізь дедалі густіші сутінки, за пласким пагорбом, всі побачили сяйливі вогні. Вогні! Не місячне сяйво і не ватри, а по-домашньому привітний рядочок освітлених вікон. Якщо ви ніколи не бували в дикій-предикій пущі, вдень і вночі, довгі тижні, то навряд чи зрозумієте це відчуття.
- Харфанг! - радісно і схвильовано закричали Скрабб і Джилл.
- Харфанг, - понуро та зловісно повторив Хмуротвань. Але одразу ж додав:
- Ти ба, дикі гуси! - та миттю скинув з плеча лук.
Йому вдалося підстрелити гарного мас- ненького гусака. Було вже запізно бодай намагатися дійти до Харфанга сьогодні. Втім, з’явилися гаряча їжа і вогонь, і ця ніч настала в теплі, якого не бувало вже більше тижня. Та коли багаття догоріло, ніч зробилася нестерпно холодною, і вранці всі прокинулися під задубілими від морозу ковдрами.
- Ну то й що! - сказала Джилл, тупцяючи, аби зігрітися. - Сьогодні ввечері будуть гарячі ванни!
«Ь Розділ сьомий *Ь
ПАГОРБ З ДИВНИМИ РІВЧАКАМИ
Ніде правди діти: цей день видався геть мерзенним. Над головою нависло похмуре небо, сповите обважнілими сніговими хмарами, під ногами стелилася гола промерзла земля і віяв вітер, котрий, здавалося, ось-ось здере з тебе шкіру. Коли подорожні спустилися в долину, виявилося, що цей відтинок прадавньої дороги зруйновано куди більше за інші. Довелося прокладати шлях поміж величезними подрісканими каменюками, валунами й брилами - неабищо для збитих ніг. Та хай би як всі втомилися, для привалу було надто холодно.
Десь о десятій годині спроквола закружляли перші сніжинки, осідаючи на руках Джилл. За десять хвилин вже бадьоро сипало. За двадцять - земля пополотніла. А за півгодини, засліплюючи, мела вже просто в обличчя справжнісінька завірюха,
