Король та королева велетнів перезирну- лися, кивнули одне одному та розпливлися у посмішках, які Джилл геть не сподобалися. Загалом, король прийшовся їй до душі більше за королеву: він мав м’яку кучеряву бороду, прямий орлиний ніс і, як на велетня, був доволі вродливим. Королева ж була невимовно товстою і мала подвійне підборіддя та пухке напудрене лице - таке взагалі за жодних обставин не прикрашає людину, а надто коли є вдесятеро більшим за звичайне обличчя. Тут король висолопив язика та облизав губи. Звісно, так може будь-хто зробити, але його язик був такий величезний та червоний і вискочив з рота так несподівано, що Джилл трохи не підстрибнула.
- О, які гарні дітки, - промовила королева. («Може, вона й непогана», - подумала Джилл).
- І справді, - сказав король. - Просто відмінні дитинчата. Ласкаво просимо до нашого двору. Дайте мені ваші руки.
Він простяг униз свою величезну правицю - дуже чисту й прикрашену перснями, але - з жах- нющими гострими пазурами. Він був завеликим, щоби потиснути простягнуті йому назустріч дитячі долоньки, тому потис кожному усю руку.
- А це що таке? - спитав король, вказуючи на Хмуротваня.
- Я привстаньболот, - пробелькотів Хму- ротвань.
- Ой! - верескнула королева, щільніше підбираючи спідницю біля щиколоток. - Що за мерзота! Воно живе!
- Він не поганий, Ваша Величносте, справді, не поганий, - квапливо запевнив Скрабб. - Він вам сподобається, коли ви з ним познайомитеся ближче. Певний, що сподобається.
Сподіваюся, ви не розчаруєтеся в Джилл до самого кінця книжки, якщо я скажу, що тієї миті вона почала рюмсати. Зрештою, в неї є серйозне виправдання. Її ступні, долоні та вуха щойно ледь відтанули, талий сніг скрапував з одягу, сьогодні вона майже нічого не пила й не їла, а ноги боліли так, що вже несила було стояти. Та хай там як, а це стало в нагоді, як ніщо інше, бо королева сказала:
- О, бідолашна дитинко! Мій пане, ми даремно тримаємо наших гостей на ногах. А ну мерщій, хто-небудь! Заберіть їх. Дайте їжі, вина, зробіть ванну. Заспокойте маленьку дівчинку. Дайте їй льодяників або ляльок, або проносне, дайте все, що зможете вигадати, - посет4, цукати, горішки, кмин, колискові іграшки! Не плач, маленка дівчинко, а то на учті ти будеш ні до чого.
Від згадки про ляльок та іграшки Джилл обурилася не менше, ніж обурилися б ми з вами. Що ж стосується льодяників та цукатів, ті, звісно, припали б до смаку, та все ж вона сподівалася на щось поживніше. Втім, прише- лепкувата промова королеви дала непоганий результат, бо Скрабба та Хмуротваня одразу підхопили двоє велетенських камергерів, а Джилл - велетка-фрейліна, і всю компанію понесли до їхніх кімнат.
Кімната Джилл була розміром з церкву й здавалася б похмурою, аби не багаття, що гугоніло в каміні, та не грубезний червоний килим на підлозі. Тут з Джилл нарешті почали відбуватися різні приємності. її передали старенькій королевиній няньці, котра з погляду велетнів, певно, виглядала маленькою, зігнутою у попереку бабцею, але на людське око була велеткою, досить малою лише для того, аби не битися головою об стелю, коли заходить до кімнати. Нянька виявилася дуже вправною, тільки було б непогано, якби вона не цокала язиком і не примовляла різні речі на кшталт: «Опля!», «Тась-тась», «От розумнич- ка!» та «Ось уже й усе, моя пимпочка». Вона наповнила гігантський дзбан для ніг гарячою водою та допомогла
