- Нітрохи не здивуюся, - сказав Хмуротвань, - якщо саме цього вона й домагалася.
- Одного я не можу зрозуміти, - замислилася Джилл, - як ми могли не побачити напис?
Чи може, він з’явився тільки цієї ночі? Може, він... Аслан... накреслив його тут уночі? Мені снився такий химерний сон.
І вона оповіла свій сон.
- Ну ти й нетяма! - вигукнув Скрабб. - Ми його бачили. Ми потрапили до цього напису. Хіба ти не бачиш? Ми потрапили в останню літеру «Е» в слові «ЗЕМЛЕЮ». Це була та твоя «видовблена стежка». Ми пройшли вздовж нижньої риски в літері «Е» на північ, тоді повернули праворуч, у вертикальну, дійшли до наступного повороту праворуч (це була середня рисочка), а повз нього - до верхнього лівого кутка літери (або, якщо хочеш, до північно- східного кута) й повернули назад. Як цілковиті дурні.
Він розлючено гепнув кулаком у підвіконня і продовжив:
- Тому так не піде, Поул. Я знаю, про що ти подумала, бо я думав про те саме. Ти подумала, що було б чудово, якби Аслан залишив цей напис на руїнах по тому, як ми проминули те місце. Тоді б це була його провина, не наша. Так обнадійливо, правда? Ні. Мусимо чесно зізнатися: ми мали всього чотири знаки, за якими йти, і прокліпали три з них.
- Ти хотів сказати, я прокліпала, - сказала Джилл. - Ну так, це правда. Я постійно все псувала з тієї самої миті, коли ти затяг мене сюди. Але все одно... мені справді дуже шкода і все таке... але все одно, де наші інструкції? «ПІД ЗЕМЛЕЮ» - я щось не бачу в цьому великого сенсу.
- Проте він там є, - не погодився Хму- ротвань. - Це означає, що ми маємо шукати принца під цим містом.
- Але як нам це зробити? - запитала Джилл.
- Оце й питання, - сказав Хмуротвань, потираючи свої великі жаб’ячі долоні. - Як тепер ми можемо це зробити? Поза сумнівами, якби ми думали про свою справу, поки були в Місті Руїн, ми б отримали вказівку як: ми б знайшли маленькі дверцята, чи тонель, чи печеру, чи зустріли б когось, хто допоміг би... Може - хтозна - й самого Аслана. Якось та й потрапили б під цю бруківку. Алсанові інструкції завжди діють - винятків не буває. А от як зробити це тепер - оце інше питання.
- Ну, я думаю, нам просто треба повернутися, - сказала Джилл.
- Просто, еге ж? - мовив Хмуротвань. - Можемо почати з того, щоб відкрити двері.
Всі озирнулися на двері та зрозуміли, що жоден з них не дотягнеться до клямки, а якщо й дотягнеться, то вочевидь не зможе її повернути.
- Гадаєш, вони не випустять нас звідси, якщо попросити? - спитала Джилл.
Всі промовчали, але кожен подумав: «Напевно, не випустять».
