Джилл викупатися, Якщо вмієш плавати (а Джилл вміла), то велетенська ванна - чудова річ. І велетенські рушники, хай вони трошки грубуваті та шорсткуваті, теж чудові саме через свою неосяжність. Насправді, ними взагалі не доводиться витиратися: можна просто загорнутися, сісти біля вогнища і насолоджуватися. Коли з ванною було покінче- но, Джилл одягли в чистий, свіжий, дбайливо прогрітий одяг, який був на неї трохи завеликий, але вочевидь шитий для людини, а не для велетки. «Якщо леді в зеленому вбранні часто сюди наїжджає, то вони мали звикнути до гостей нашого розміру», - подумала Джилл.
Невдовзі вона зрозуміла, що не помилилася, бо для неї поставили стіл та стілець, які цілком пасували б дорослій людині, а ложки, виделки та ножі теж мали звичний розмір. Як це чудово - нарешті сісти в теплі та чистоті. Джилл не взулася, але ступати босоніж велетенським килимом було справжньою насолодою. Збиті ноги вгрузали в нього по самі кісточки, і це було для них великою розрадою, їжа - яку, певно, варто назвати обідом, бо вже був майже час для вечірнього чаю, - складалася з курячого супу з пореєм, гарячої печеної індички, пудингу на парі, смажених каштанів та цілої гори фруктів.
Дратувало тільки те, що нянька постійно бігала туди-сюди та за щоразу приносила нову велетенську іграшку: гігантську ляльку, більшу за саму Джилл, дерев’яного коника на колесах розміром зі слона, барабан, схожий на невеличку цистерну, кошлате ягнятко. Це були грубої роботи речі, неоковирно і строкато розфарбовані, й від самого погляду на них Джилл вернуло з душі. Вона все повторювала няньці, що не хоче іграшок, але та відповідала:
- Ну-ну-ну-ну! Ти їх захочеш, щойно трохи відпочинеш, я вже знаю! А тепер люлі-люлень- ки, моя солоденька манюня!
Ліжко також не було велетенським: просто велике ліжко з чотирма стовпчиками по кутках та запоною - такі ще можна знайти в старомодних готелях. Воно здавалося крихітним у цій неозорій кімнаті. Джилл радо в нього завалилася.
- Няню, там все ще йде сніг? - сонно запитала вона.
- Ні. Тепер дощ, моя крихітко! - відповіла велетка. - Дощик змиє геть весь противний сніг. Моя цукерочка піде й пограється завтра на вуличці!
І вона підіткнула Джилл ковдру та побажала на добраніч.
Як на мене, немає нічого гидкішого, ніж коли тебе цілує велетка. Джилл подумала те саме, але за п’ять хвилин уже міцно спала.
Дощ падав без угаву весь вечір та всю ніч, бився у замкові шиби, але Джилл так міцно спала - аж до півночі, - що не чула цього.
Та ось настала найтихіша нічна година, коли ніщо в замку велетнів не ворушилося, хіба миші. Тоді то Джилл і наснився сон. їй примарилося, ніби вона прокинулася в цій самій кімнаті та побачила вже кволий червонястий вогонь у каміні. У його світлі стояв велетенський дерев’яний коник. Раптом він почав рухатися, прокотився на своїх коліщатках по червоному килиму та зупинився в узголів’ї ліжка. І тепер це вже не був коник, а такий же забільшки лев. Але не іграшковий лев, а справжній, Справжній Лев, такий, яким вона побачила його на горі за краєм світу. Кімната наповнилася всіма пахощами світу. Але в душі Джилл гризла якась тривога, хоч і не пояснити яка. Сльози текли по її щоках, просочуючи подушку. Лев наказував повторити знаки, і Джилл зрозуміла, що ті геть вилетіли з її голови. І тоді навалився невимовний жах. І Аслан взяв її своєю пащею (хоч вона відчувала тільки його губи та дихання, але не зуби), відніс до вікна та змусив визирнути назовні. Яскраво сяяв місяць, і через всю землю або через все небо (Джилл не зрозуміла, через що саме) витикалися великі літери: ПІД ЗЕМЛЕЮ. Після цього сон зник, а коли Джилл прокинулася пізно вранці, то взагалі не пам’ятала, чи їй щось снилося.
