Не надто приємна думка. Хмуротвань категорично не бажав втаємничувати велетнів у суть справи з тим, аби просто попросити їх випустити. Діти ж не могли говорити без дозволу, бо пообіцяли це Хмуротваню. Всі троє сходилися на тому, що вислизнути вночі не вдасться: з тієї миті, як увечері в їхніх кімнатах зачинялися двері, вони до ранку перетворювалися на бранців. Звісно, можна було попросити, щоб двері лишили прочиненими, але це б викликало підозри.
- Наш єдиний шанс, - промовив Скрабб, - спробувати вислизнути вдень. Можливо, є якась година по обіді, коли більшість велетнів спить? Якби нам вдалося прокрастися вниз на кухню, то, може, ми знайшли б там відчинені задні двері.
- Я б не наважився називати це шансом, - заявив Хмуротвань. - Але наразі іншого шансу в нас немає.
Насправді ж Скраббів план не був аж таким безнадійним, як здалося Хмуротваневі. Якщо ви хочете вибратися з будинку непоміченими, то в певному сенсі краще спробувати це в середині дня, ніж посеред ночі. Імовірніше двері та вікна будуть відчинені, а якщо вас упіймають, завжди можна вдати, ніби ви не збиралися відходити далеко і не мали якихось конкретних планів. (Як велетнів, так і дорослих буде непросто в цьому переконати, якщо вас заскочать за спробою вилізти через вікно о першій ночі).
- Але нам треба приспати їхню пильність, - сказав Скрабб. - Ми мусимо вдавати, що нам тут страх як подобається і що ми мріємо потрапити на цю їхню Осінню Учту.
- Це буде завтра вночі, - докинув Хмуротвань. - Я чув, як один велетень про це говорив.
- Зрозуміло, - сказала Джилл. - Нам треба вдавати, що ми просто в захваті, й постійно
про все розпитувати. Вони все одно мають нас за немовлят, а це лише все спрощує.
- Веселі, - зітхнувши, сказав Хмуро- твань. - От які ми маємо бути. Веселі. Такі, ніби нас анічогісінько не турбує. Пустотливі. Ви, мої юні друзі, не завжди в доброму гуморі, я вже помітив. Тому дивіться на мене й робіть так, як я. Я буду веселим. Отаким, - і він вичавив з себе моторошний вищир. - Та пустотливим, - тут Хмуротвань викинув кілька химерно- жалобних колінець. - Ви скоро підлаштуєтесь, якщо уважно стежитимете за мною. Зрештою, вони вже вважають мене доволі кумедним хлопом. Насмілюся припустити, ви обоє подумали, що минулої ночі я хильнув зайвого, але запевняю вас, усе це було... гаразд, переважно я клеїв дурня. Мені здалося, що це якось може стати в нагоді.
Пізніше, коли діти розмовляли про пережиті пригоди, вони так і не дійшли згоди, чи була правдивою ця остання заувага. Втім, обоє погодилися, що сам Хмуротвань вважав її щирою правдою. і
- От і добре. Веселий - саме те слово, - сказав Хмуротвань. - Що ж, тепер залишилося дочекатися, коли хтось відкриє ці двері. Поки ми будемо блазнювати і веселитися, розвідаємо про замок усе, що зможемо.
На щастя, саме в цю мить двері відчинилися, і нянька-велетка квапливо увійшла до кімнати зі словами:
- Ну, мої комашечки, хочете подивитися, як король та весь його почт виїжджає на полювання? Це таке видовище!
Не гаючи ні хвилини, вони майнули повз неї та першими ліпшими сходами кинулися вниз. Вони йшли на валування гінчаків, звук ріжків та велетневих голосів, тож за кілька хвилин опинилися на подвір’ї. Всі велетні зібралися тут. Велетенські коні не водилися в цій частині країни, тож велетні полювали пішака. Гінчаки теж були пересічного розміру. Коли Джилл
