- Багато хто спускається до Нижнього Світу.
- І мало хто повертається до сонячних країв, - озвалися ті, ніби це була відповідь.
Потім всі троє схилили докупи голови й зашепотілися. Зрештою один гном-камергер мовив:
- Кажу вам, Її Королівська Милість відбула у своїх царственних справах. Краще посадимо цих верхолазів у холодну до її появи. Мало хто повертається до сонячних країв.
Цієї миті їхню розмову перевав звук, який здався Джилл наймузичнішим в усьому світі. Він долинув згори, з верхівки сходів, і був це чистий, дзвінкий, цілковито людський голос, голос молодого парубка.
- Ну, що там у вас за веремія, Маллагате- рум? - гарикнув голос. - Надземляни, ха! Тягни їх сюди мерщій.
- Дозвольте вам нагадати, Ваша Високосте...
- Я тобі, старий буркотун, дозволяю тільки одне - слухатися. Тягни їх нагору, - наказав голос.
Маллагатерум похитав головою, кивнув мандрівникам, щоб ішли за ним, та став підійматися сходами. Сяйво з кожною сходинкою яскравішало. Стіни було завішано розкішними гобеленами. Світло лампи лилося золотим потоком крізь тонкі завіси. Підземлянин розіпнув ті фіранки й відступив набік. Трійця увійшла до гарної кімнати, щедро оздобленої гобеленами. Веселе полум’я палахкотіло в охайному каміні, на столі зблискували кришталеві карафки з червоним вином. Назустріч підвівся світловолосий молодик. Він видавався людиною водночас доброю та рішучою, хоча щось з його обличчям було не зовсім гаразд. Юнак, вбраний у чорне, трохи нагадував Гамлета.
- Ласкаво прошу, надземляни, - вигукнув він. - Але чекайте-но! Оце так-так! Я ж уже вас бачив, двох чарівних діточок, і його, вашого дивного гувернера. Хіба це не ви зустрілися нам на мості, що межує з Еттинсмоором, коли я супроводжував мою пані?
- О... то ви той мовчазний лицар? - скрикнула Джилл.
- І ідо, та пані була Королевою Нижнього Світу? - не надто дружнім тоном спитав Хму- ротвань. А Скрабб, який подумав про те саме, просто вибухнув:
- Бо якщо це так, то послати нас до замку велетнів, які збиралися нас з’їсти, було невимовною підлістю. Що ми їй поганого зробили, га?
- Що? - Чорний Лицар спохмурнів. - Якби ти не був замолодим як на воїна, мені довелося б завершити цю сварку смертельною битвою. Я просто не можу слухати, як ганять честь моєї пані. Але будьте певні, що би вона вам не сказала, її наміри були добрими. Ви її просто не знаєте. В ній, наче в чарівному букеті, зібралися найліпші чесноти: правдивість, милосердя, відданість, доброта, хоробрість і всі інші. Я знаю, що кажу. З того, як добросердо повелася вона зі мною, негідним її тисячу разів, вийшла б захоплива історія. Але ви самі спізнаєте її та полюбите трохи згодом. До речі, що за мета привела вас сюди, до Глибинних Земель.
І перш ніж Хмуротвань встиг втрутитися, Джилл випалила:
- Прошу вас, ми шукаємо Ріліяна, принца Нарнії.
