І тільки потім вона зрозуміла, якому жахливому ризику піддала всю їхню справу: ці люди могли бути їхніми ворогами. Проте лицар, схоже, анітрохи не зацікавився.
- Ріліян? Нарнія? - неуважно перепитав він. - Нарнія? Що це за країна така? Ніколи не чув. Певно, вона лежить в тисячах миль від тих країв, які я знаю у Верхньому Світі. Але що за дивна фантазія привела вас у пошуках цього... Білліяна? Трілліяна?.. до володінь моєї пані? Принаймні мені напевно відомо, що такої людини тут нема.
І він гучно розсміявся, а Джилл подумала: «Цікаво, може саме це й негаразд у його обличчі? Те, що він трохи пришелепкуватий?»
- Нам сказали виглядати знак на каменях Міста Руїн, - сказав Скрабб. - І ми побачили там слова: «ПІД ЗЕМЛЕЮ».
Тепер лицар засміявся навіть щиріше, ніж догм.
- Вас обдурили, - виголосив він. - Ці слова не мають до вас жодного стосунку. Краще б ви спитали поради в моєї пані, вона б щось вигадала. Бо ці слова насправді - просто все, що залишилося від довшого напису, який за давніх часів, наскільки пам’ятає моя пані, сповіщав: «Колись уся земля була моєю, хоч зараз я без трону під землею». З цього очевидно, що якийсь давній король велетнів, похований під тими каменями, схотів, аби на його могилі вибили ці чванькуваті слова. Але деякі камені зруйнувалися або пішли на будівництво нових будинків, до того ж шпари засипало камінням, і от тепер можна прочитати тільки два останніх слова. Ну хіба не кумедно, що ви вирішили, ніби вони написані для вас?
Для Джилл і Скрабба це було мов холодний душ: їм здалося дуже вірогідним, що ці слова не мали жодного стосунку до їхнього завдання, і вони просто випадково потрапили під землю.
- Не зважайте на нього, - заперечив Хмуротвань. - Ніяких випадковостей. Наш провідник - сам Аслан, а він був тут, коли король- велет висікав ці літери, і він знає про все, що сталося з написом потім, - і про це теж.
- Певно, цей ваш провідник той ще старожил, друже, - сказав лицар, і знову зайшовся реготом.
Джилл це починало потроху дратувати.
- А мені здається, сер, - відповів Хмуротвань, - що ця ваша пані теж старожилка нівроку, якщо пам’ятає напис звідтоді, як його було вибито.
- Влучно зауважено, Жабопикий, - вигукнув лицар, ляпаючи Хмуротваня по плечу та знову сміючись. - І ти влучив просто в яблучко. Вона належить до раси богів, тож не знає ні старості, ні смерті. Я безмірно вдячний своїй пані за її нескінченну щедрість до таких нещасних жалюгідних смертних, як я. Бо знайте, що я страждаю на дуже дивні недуги, і ні в кого, крім Її Королівської Милості не вистачає на мене терпіння. Я сказав терпіння? Ні, це щось значно більше. Вона пообіцяла мені велике королівство у Верхніх Землях, а коли стану там королем, то ще й себе - за мою чарівну дружину. Але цю оповідь не можна слухати ось так, поспіхом та навстоячки. Агов, там, унизу! Принесіть вина та якоїсь верхньоземної їжі для моїх гостей. Прошу вас, сідайте, джентльмени. Юна діво, вас прошу ось до цього крісла. Зараз ви почуєте всю мою історію.
«Ь Розділ одинадцятий ?
У ТЕМНОМУ ЗАМКУ
Коли принесли їжу (а саме пиріг з голубами, холодну шинку, салат і тістечка), всі підсунули стільці до столу й почали їсти,
