до сонячного світла. Але я маю виїжджати в повному обладунку та з опущеним заборолом, щоб жодна душа не бачила мого обличчя, й ні до кого не говорити. Бо моя пані дізналася за допомогою магії, що тоді важче було б звільнити мене від тих нестерпних чарів. Ну хіба така леді не заслуговує на те, щоби чоловік схилявся перед нею?
- Схоже, це й справді чудова леді, - сказав Хмуротвань таким тоном, з якого явно випливало протилежне.
До кінця вечері лицареве базікання замучило всіх. Хмуротвань думав: «Цікаво, що за гру ця відьма насправді веде з юним дурником?» Скрабб думав: «Він точно як велике дитя: тримається за її спідницю й кроку не ступне. Ну й бовдур». А Джилл думала: «Це найдурніший, найпихатіший, найегоїстичніший бевзь, якого я тільки зустрічала». Втім, коли всі доїли, настрій лицаря змінився. Він більше не сміявся.
- Друзі мої, - сказав він, - моя година вже близько. Я боюся лишатися один, хоч і згораю від сорому, що ви побачите мене таким. Скоро вони прийдуть і прив’яжуть мої ноги та руки до он того крісла. На жаль, так і має бути: бо кажуть, що в люті своїй я руйную все, до чого дотягнуся.
- Слухайте, - промовив Скрабб, - мені, звісно, страшенно шкода через ваше проклят-
тя і все таке, але що ті хлопці зроблять з нами, коли прийдуть в’язати вас? Вони щось там верзли про в’язницю. А нам не надто кортить знов опинитися в якомусь темному місці. Ми би радше лишилися тут... це було б краще... якщо можна.
- Це гарна думка, - сказав лицар. - Зазвичай ніхто, крім самої королеви, не залишається при мені в ці жахливі години. Так дбає вона про мою честь, аби нічиїх вух не досягали слова, які вивергаю я в своєму безумстві. Але мені навряд чи вдасться змусити служників-гномів залишити вас тут зі мною. І здається, я вже чую їхні м’які кроки на сходах. Ідіть он у ті двері: вони ведуть до інших моїх покоїв. А там або почекайте, поки я зайду після того, як мене відв’яжуть, або, якщо ваша ласка, прийдіть і побудьте зі мною, поки я залишатимуся в нестямі.
Вони пішли туди, куди вказав лицар, та вийшли з кімнати крізь двері, які досі весь час були зачинені. На щастя, двері ці вели не до темряви, а до освітленого коридору. Вони зазирнули у кілька дверей та знайшли воду для вмивання (чого їм дуже бракувало) і навіть дзеркало.
- Він так і не запропонував нам умитися перед вечерею, - сказала Джилл, витираючи обличчя. - Самозакохана, егоцентрична свиня.
- Ми підемо поглянемо на це його прокляття чи залишимося тут? - спитав Скрабб.
- Я за те, щоб залишитися, - заявила Джилл. - Я б, напевно, не хотіла це бачити.
Але водночас вона відчула і певну цікавість.
- Ні, ми підемо назад, - сказав Хмуротвань. - На треба зібрати чимбільше інформації, тож ніщо не буде зайвим. Я певен, що ця королева - відьма і наш ворог. І що ці її підземляни торохнуть нас по голові, щойно побачать. В цьому місці аж тхне брехнею, небезпекою, зрадою та магією - ще ніколи такого не чув. Нам треба тримати очі розплющеними, а вуха нашорошеними.
Вони повернулися до коридору та потихеньку штовхнули двері, крізь які прийшли.
- Все гаразд, - прошепотів Скрабб, маючи на увазі, що в кімнаті немає підземлян.
