б мені з легкістю вбити жінку. Але тепер час подбати про леді.
Він мав на увазі Джилл.
- Зі мною все гаразд, дякую, - озвалася вона.
- Панянко, - вклонившись, промовив Ріліян, - ви напрочуд хоробра особа, тож не сумніваюся, що у ваших жилах тече кров роду, шляхетного у вашому світі. Але час іти, друзі. Тут лишилося трохи вина. Пропоную освіжитися й підняти келихи за наш гурт. І за успіх наших планів.
- Просто чудова думка, сер, - сказав Скрабб.
•Ь Розділ тринадцятий *Ь
НИЖНІ ЗЕМЕЛІ БЕЗ КОРОЛЕВИ
Всі відчували, що заслуговують, як висловився Скрабб, на «перекур». Відьма замкнула двері й сурово заборонила підземлянам її турбувати, тож можна було не боятися несподіваних візитів. Насамперед варто було, ясна річ, зайнятися обпеченою ногою Хмуротваня. Кілька чистих сорочок, принесених зі спальні принцом, подерли на стрічки та змастили з одного боку салатною олією зі столу, - вийшла непогана перев’язь. Коли з цим було покінчено, всі повсідалися трохи відпочити й обговорити план утечі з Нижнього Світу.
Принц пояснив, що існує чимало проходів, якими можна вибратися на поверхню: більшістю з них королева колись його проводила. Але сам він ніколи назовні не виходив, і шлях до проходів завжди лежав через Імлисте Море, яким вони дісталися сюди на кораблях. Що скажуть підземляни, коли принц прийде без королеви, а натомість з трьома чужоземцями, й просто накаже подати корабель, передбачити було важко. Та швидше за все вони ставити-
муть незручні запитання. З іншого боку, новий прохід, підготовлений для атаки на Верхні Землі, був на цьому березі моря, причому лише в кількох милях звідси. Ріліян знав, що його закінчують: всього кілька футів землі відділяло то- нель від чистого повітря. Існувала навіть імовірність того, що роботи вже завершено: можливо, відьма повернулася саме аби повідомити це й розпочати атаку. Навіть якщо тонель не закінчено, можливо, вони б самотужки дорили його до поверхні за кілька годин: якщо, звісно, їх не зупинять дорогою туди, а місце робіт ніхто не охоронятиме. Але тут були деякі труднощі.
- Якщо хочете знати мою думку, - саме заговорив Хмуротвань, коли Скрабб перебив його.
- Гей, - спитав він, - що це за шум?
- Мене це вже давно цікавить! - докинула Джилл.
Насправді всі вони чули цей гомін, але він так поволі посилювався, що важко було зрозуміти, коли вперше всі звернули на нього увагу. Спочатку це був просто невиразний шурхіт, ніби від легкого вітру або далекої дороги. Потім він розрісся в гудіння, схоже на морський прибій. Згодом долинули гуркіт і галас. Тепер в-цьому шумі чулися як голоси, так і рівне гудіння.
- Присягаюся Левом, - вигукнув принц Ріліян, - схоже, до цієї тихої землі врешті повернувся дар мовлення.
Він підвівся, підійшов до вікна та відхілив фіранку. Решта з’юрмилися довкола принца, аби глянути й собі.
