Всі подивилися вниз. Десятки істот (тепер, коли вони підійшли ближче, стало очевидно, що це справді підземляни) насувалися з гавані. Втім, вони не рухалися, наче безтямна юрма. Вони поводилися, наче сучасні солдати під час атаки: рухалися перебіжками та маскувалися, намагаючись не потрапити в поле огляду з замкових вікон.
- Я не наважуся знову поглянути на світ зсередини цього обладунку, - похитав головою Ріліян. - Я їздив у ньому, наче в пересувній в’язниці, і він наскрізь просмердівся магією та рабством. Але щит я візьму.
Він вийшов з кімнати й невдовзі повернувся з дивним світлом в очах.
- Погляньте, друзі, - сказав він, простягаючи їм щит. - Ще годину тому він був чорним і без герба, а тепер ось що.
Щит сяяв, наче срібло, і на ньому, червоніша за кров або вишневий сік, вигравала постать Лева.
- Без сумніву, - сказав принц, - це означає, що Аслан буде нашим добрим владарем, і неважливо, життя він приготував для нас чи смерть. Зараз, мені здається, нам варто прихилити коліна та поцілувати його образ, а потім потиснути одне одному руки, бо ми дійсно, друзі мої, можемо невдовзі розлучитися. А потім давайте спустимося до міста й зустрінемо ту пригоду, яку нам послано..
Всі зробили так, як сказав принц. Але коли Скрабб тиснув руку Джилл, він сказав:
- Бувай, Джилл. Прости, якщо я часом був смердючкою чи злюкою. Сподіваюся, ти безпечно доберешся додому.
І Джилл сказала:
- Бувай, Юстасе. І вибач, що поводилася як свинота.
Вони вперше звернулися одне до одного на ім’я, бо в школі так не робили.
Принц відімкнув двері, й усі вийшли на сходи: троє з них - з оголеними мечами, а Джилл - тримаючи напоготові ножа. Вся прислуга щезла, й велика кімната в підніжжі сходів геть спорожніла. Скорботні сірі лампи все ще горіли, тож при їхньому світлі четверо друзів легко проминали коридор за коридором, сходи за сходами, і всюди було порожньо. Галас поза стінами замку долинав сюди не так сильно, як в кімнаті нагорі. В будинку було тихо, наче в могилі, й всуціль безлюдно. Коли вони повернули за ріг до великої зали на першому поверсі, їм нарешті зустрівся перший під- землянин - товста, біляста істота з подібним на свинячий писком, яка пожирала зі столів рештки обіду. Створіння заверещало (вереск теж нагадував поросячий) та пірнуло під ослін, блискавично підсмикнувши свого довгого хвоста, аби до нього не дістався Хмуротвань. Потім істота чкурнула через дальні двері надто швидко, аби за нею гнатися.
Із зали вони вийшли в двір. Джилл, яка на канікулах відвідувала школу верхової їзди, саме зачула запах стаєнь (і що за приємний, справжній, домашній це був запах у такому місці, як Нижній Світ), коли Юстас сказав:
- Що за чорт! Подивіться туди!
Розкішна ракета злетіла звідкись позаду
замка та розпалася в повітрі зеленими зірками.
