зелені, білі кольори: можливо, так міг би вигравати дуже гарний вітраж, крізь який спекотного полудня б’є тропічне сонце. Сотні підземлян, мовби чорні комахи проти всього цього безжального світла, дряпалися вниз нерівними стінами розколини.
- Ваші Світлості, - озвався Ґолг (коли друзі обернулися, то, засліплені, спершу не побачили нічого, крім темної плями), - Ваші Світлості, чому б вам не спуститися до Бізма? Вам буде там краще, ніж у тих зимних, беззахисних, оголених краях на поверхні світу. Або принаймні зійдіть униз, щоб відвідати нас ненадовго.
Джилл подивилася на решту, щоб переконатися, що ніхто і на хвильку не замислиться над такою пропозицією. На її превеликий жах, принц відповів:
- І справді, Ґолже, добрий мій друже, я й сам подумав був, чи не спуститися вниз із тобою. Бо це захоплива пригода, і, певно, жоден смертний не бачив ще Бізм на власні очі, і невідомо, чи комусь ще випаде такий шанс. Навіть не знаю, як би я ніс усі подальші роки пам’ять про свою відмову скористатися з нагоди дослідити найглибші надра світу. Проте, чи зможе там у вас вижити людина? Ви самі не плаваєте у вогняній ріці?
- О ні, Ваша Світлосте. Ми - ні. Тільки саламандри живуть прямо у вогні.
- Що за звіри ті ваші саламандри? - поцікавився принц.
- Важко сказати, що вони таке, Ваша Світлосте, - сказав Ґолґ, - бо вони розпечені добіла й на них неможливо дивитися. Втім, вони найбільше нагадують маленьких драконів. Але вони говорять до нас із вогню. Саламандри дуже спритні на язик: дотепні та пишномовні.
Джилл поглянула на Юстаса: вона була певна, що йому ідея зійти нижче цією розколиною ще менше до душі, ніж їй самій. Та коли вона побачила, як перемінилося обличчя друга, серце її тьохнуло. Зараз Юстас більше нагадував принца, ніж того колишнього Скрабба, якого вона знала в Експериментальному Домі. Бо на нього наринули всі ті пригоди, всі ті дні, які він пережив, плаваючи по морях з королем Каспіяном.
- Ваша Високосте, - мовив Юстас, - якби тут був мій давній друг, миша Ріпічіп, він сказав би, що відмовитися від пригод у Бізмі означає поставити під сумнів нашу честь.
- Там, унизу, - сказав Ґолґ, - я міг би показати вам справжнє золото, справжнє срібло, справжні діаманти.
- Що за бридня! - нарешті грубо вигукнула Джилл. - Адже зрозуміло, що ми зараз стирчимо глибше за будь-яку шахту.
- О, так, - повернувся до неї Ґолґ, - я чув про ці подряпинки на тілі землі, які ви, верхолази, називаєте шахтами. Але звідти ви дістаєте мертве золото, мертве срібло, мертві діаманти. Внизу, в Бізмі, вони живі, вони там ростуть. Там я назбираю для вас пригорщу рубінів, які ви зможете з’їсти, і витисну вам по скляночці діамантового соку. Після того, як ви покуштуєте живі скарби Бізму, вас уже ніколи не схвилює обмацування цих ваших мертвих, холодних коштовностей.
- Мій батько здійснив подорож до краю землі, - замислено мовив Ріліян, - і буде просто чудово, якщо його син спуститься на дно світу.
- Якщо Ваша Високість хоче застати свого батька живим, а я певен, що це для вас важливіше, - нагадав Хмуротвань, - то зараз саме час вибиратися на дорогу, що веде до тунелю назовні.
