- А я не хочу лізти в цю діру, хто б і що не казав, - додала Джилл.
- Що ж, якщо Ваші Світлості справді збираються повернутися до Верхніх Земель, - сказав Ґолґ, - то знайте: лишилася ділянка дороги, що лежить нижче, ніж тут. І можливо, якщо повінь усе ще прибуває...
- О, ходімо, ходімо, ходімо! - заблагала Джилл.
- Боюся, так і треба зробити, - зітхнув принц. - Але частина мого серця назавжди лишиться в землях Бізма.
- Прошу вас! - не вгавала Джилл.
- Де ця дорога? - спитав Хмуротвань.
- Вздовж неї всюди стоять ліхтарі, - відповів Ґолґ. - Ваші Світлості можуть звідси побачити дорогу на іншому боці розколини.
- Як довго ще горітимуть ці лампи? - поцікавився Хмуротвань.
Цієї миті сухий надтріснутий голос, ніби голос самого Вогню (пізніше вони все думали, чи не міг він належати саламандрі) засвистів з найглибших глибин Бізма.
- Швидше! Швидше! Швидше! До прірви, до прірви, до прірви! - промовив голос. - Розколина стуляється. Вона стуляється. Вона стуляється. Швидше! Швидше!
Водночас скелі зарухалися, вивергаючи оглушливий хрускіт і тріск. Просто на очах розщелина й справді звузилася. З усіх боків туди стрибали запізнілі гноми. Вони не гаяли часу на злізання скелею, а просто кидалися в провалля сторчголов. Потім було видно, як вони пурхають донизу, наче осінні листочки, - може, через потужний потік гарячого повітря, а може, з якоїсь іншої причини. їх комашилося дедалі більше, поки суцільна чорнота гном’ячих силуетів ледь не заступила вогняну ріку та ліси живих коштовностей.
- Щасти вам, Ваші Світлості! Я вирушаю! - гукнув Ґолґ та пірнув у провалля.
Після нього до тріщини застрибнуло хіба що кілька гномів - це були останні. Розколина зараз була не ширшою від струмка. От вона зробилася не ширшою за прорізь в поштовій скриньці й зрештою зовсім зімкнулася, гримнувши так, ніби ціла тисяча товарняків врізалася в тисячу буферів. Дражливий пекучий запах зник. Мандрівники стояли самі-са- місінькі посеред Нижніх Земель, які тепер здавалися значно темнішими, ніж доти. Бліді, туманні та сумовиті вогники ламп окреслювали дорогу вдалині.
- Що ж, - сказав Хмуротвань, - ставлю десять до одного, що ми вже згаяли забагато часу і все буде намарно, але треба хоча б спробувати. Не здивуюся, якщо за п’ять хвилин ці лампи згаснуть.
Вони пустили коней учвал та з розмахом погуркотіли похмурою дорогою. Втім, шлях майже одразу пішов униз. Можна було б навіть подумати, що Ґолґ спрямував їх не туди, якби вони на власні очі не бачили, що на іншому боці долини лампи підіймаються вгору, скільки сягає око. Проте на дні долини ліхатрі відбивалися в бурхливій воді.
- Мерщій! - крикнув принц.
