Коли вона так і зробила, видно й чутно стало краще. Шум виявився ритмічним тупотом кількох пар ніг і музикою оркестру з чотирьох скрипок, трьох флейт і барабана. Джилл також визначилася, звідки вона дивиться: з вершечка крутого схилу, який спускався вниз і переходив у рівнину десь в чотирнадцяти футах під нею. Довкола все сяяло білим. Всюди вешталися юрми народу. Тут Джилл охнула! Людьми внизу були симпатичні маленькі Фавни, а поміж ними крутилися Дріяди, волосся яких прикрашали листяні вінки. За якусь мить Джилл зауважила в цьому хаотичному русі танок із складними фігурами й безліччу кроків. І тоді Джилл, наче мокрим рядном, накрило усвідомлення, що оце бліде, холодне світло - насправді сяйво місяця, а біла штука скрізь на землі - то сніг. І - звісно! На чорному, морозному небі сяяли зірки. А високі темні штуки поза танцюристами були деревами. Отже, друзі не просто нарешті дісталися поверхні світу, вони вибралися аж у серці Нарнії. Дівчинка ледь чи не умлівала від захвату, а музика - дика музика, на диво солодка, та все ж трохи надприродня й химерна, сповнена доброї магії так само, як відьмине тренькання було напоєне злим чаклунством, - змусила її відчути це ще гостріше.
Наскільки ж довгою може бути оповідь про побачене миґцем. Джилл майже одразу розвернулася, щоби гукнути іншим: «Агов! Усе гаразд! Ми вибралися, ми вже вдома!» Але не гукнула нічого окрім «Агов!», і от чому. Довкола танцюристів водили коло гноми, одягнені в найошатніший свій одяг: переважно в пупуро- ве вбрання з каптурами, отороченими хутром і золотими китицями та високі хутряні чоботи. Водячи коло, всі вони завзято жбурлялися сніжками (це й були ті білі штуковини, які Джилл побачила в повітрі). Втім, гноми не кидалися в танцюристів, мов дурнуваті англійські хлопчаки. Насправді гноми бездоганно влучали своїми снарядами поміж танцюючих, і жоден з тих, хто знаходився в той час на відведеному для нього місці, під обстріл не потрапляв. Все це називалося Великий Сніжний Танок, і виконували його щороку першої ж місячної ночі, як ляже сніг. Звісно, то був не тільки танець, а ще й гра, бо той, хто зрештою помилявся хоч
на мить та опинявся не на своєму місці, одразу ж отримував сніжка в ніс, і всі реготали. Проте, гарна команда музикантів, танцюристів і гномів могла годинами вигоцувати, так і не потрапивши під жоден сніжок. Такими чудовими ночами, коли холод і барабанний гуркіт, пу- гукання сов і місячне сяйво вливалися в їхню дику кров та робили її ще дикішою, всі могли танцювати до світанку. Хотів би я, щоб ви могли побачити це видовище на власні очі.
Ясна річ, на слові «Агов!» захоплену промову Джилл зупинив звичайнісінький сніжок, пущений крізь юрму танцюристів якимось гномом з іншого боку живого кола, - велика снігова куля потрапила дівчинці прямісінько до рота. Власне, вона зовсім не обурилася: в ту мить і двадцять сніжків не здатні були зіпсувати Джилл настрій. Але яким щасливим не почувайся, а говорити з повним ротом снігу не надто зручно. Коли ж, певний час нерозбірливо побелькотівши, Джилл знову змогла висловлюватися чітко, то у захваті вона геть забула, що насправді ще не повідомила друзям, які чекають позаду в темряві, чудову новину. Вона просто висунулася так далеко, як могла, та закричала танцівникам:
- Допоможіть! Допоможіть! Ми зариті в пагорбі! Відрийте нас, будь ласка!
Нарнійці, ясна річ, і гадки не мали про якусь там невеличку діру на схилі пагорба, тож у невимовному здивуванні роззиралися спершу в геть хибних напрямках, виглядаючи, звідки ж лине загадковий голос. Втім, нарешті вони помітили Джилл і гуртом побігли до неї. Всі, хто міг, видерлися на пагорб, десятки рук простягнися, щоб допомогти. Джил вхопилася за них, вибралася з діри та з’їхала сторчголов схилом. Тоді звелася на ноги й сказала:
- О, ідіть, відрийте інших. Там ще троє, і з ними коні. Один з них принц Ріліян.
Цієї миті її оточив силенний натовп, бо, крім танцюристів, прибігли ще й усі, кого Джилл раніше не зауважила, бо вони просто спостерігали за Великим Сніжним Танком. Юрмища білок покинули дерева і примчали до неї, злетілися сови. Перевальцем пришкандибали ведмеді й борсуки. Останньою до товариства приєдналася велика пантера, посмикуючи від схвилювання хвостом.
Та коли до всіх дійшов зміст сказаного Джилл, юрба заворушилася.
