- Гуртом риймо, хлопці, всі риймо! Мерщій за інструментами! - заволали гноми та щодуху помчали в ліс.
- Розбудіть кротів, вони нічогенько риють, - сказав хтось. - Вправні майже як гноми.
- Що вона там сказала про принца Ріліяна? - перепитав інший голос.
- Тссс, - цитьнула Пантера. - Бідній дитині відібрало розум, та воно й не дивно, коли застрягнеш у пагорбі! Вона сама не розуміє, що верзе.
- Саме так, - погодився Ведмідь. - Та що там, вона взагалі сказала, що принц Ріліян - це кінь!
- Ні, такого вона не казала, - задерикувато вигукнула Білка.
- Казала-казала, - не погодилася інша Білка ще задерикуватіше.
- Це все п-п-правда. Не будьте д-д-дурни- ми, - сказала Джилл. їй було важко говорити, бо зуби аж цокотіли від холоду.
Одна з Дріяд негайно накинула дівчинці на плечі хутряного плаща, загубленого якимось гномом, що побіг до своїх копалень по знаряддя, а послужливий Фавн подріботів між деревами туди, де зблискували язики багаття, щоб принести Джилл гарячого питва. Не встиг він повернутився, як вже примчали гноми зі своїми заступами та кирками й кинулися до пагорба. Невдовзі Джилл почула крики: «Гей, ти що робиш? Опусти меча!», і: «Гов, юначе, от цього не треба» і: «Гляньте, оце так норов, еге?» Джилл поквапилася туди й не знала, сміятися їй чи плакати, коли побачила, як із темного провалля діри видніє замурзане й бліде обличчя Юстаса. Правицею він стискав меча й вимахував та штрикав ним навсібіч, щойно хтось намагався наблизитися.
Це й не дивно, бо для Юстаса останні кілька хвилин минули зовсім не так, як для Джилл. Він чув, як дівчинка скрикнула, та бачив, як вона зникла невідь-де. Так само, як принц і Хмуротвань, він вирішив, що Джилл схопили невідомі вороги. До того ж, знизу, не було видно, що бліде блакитне сяйво насправді лине від місяця. Юстас думав, що ця нора лише веде до іншої примарно освітленої печери, напхом напханої невідомими злими створіннями Нижнього Світу. Тож насправді тоді, коли
хлопець умовив Хмуротваня підставити плечі і йому, витяг меча та вистромив з нори голову, він вчинив дуже хоробро. Інші б теж негайно його наслідували, але для них отвір виявився замалий. Юстас був трохи більший за Джилл, до всього ще й значно менш зграбний, тому, просунувши голову в діру, одразу торохнувся потилицею об її верхній край, і на обличчя йому зрушила невеличка снігова лавина. Тож чи варто дивуватися, що коли зір хлопця трохи прояснів і він побачив десятки постатей, які щодуху мчать у його бік, то кинувся в бій.
- Зупинися, Юстасе, зупинися! - закричала Джилл. - Це ж друзі, хіба ти не бачиш? Ми вийшли нагору в Нарнії. Все гаразд.
Юстас нарешті отямився й вибачився перед гномами (а гноми просили його не перейматися), а тоді десятки дужих волохатих гном’ячих рук охоче допомогли йому вибратися назовні, так само, як і Джилл кілька хвилин тому. Потім Джилл видерлася схилом вгору й застромила в отвір голову, щоб повідомити решті понево-
*
