печена картопля та печені каштани, і запечені яблука, в яких замість кісточок були родзинки, а потім ще морозиво, просто щоб трохи освіжитися після всіх цих га- рячущих лакомин.
Джилл сіла та роззирнулася. Неподалік лежали Хмуротвань і Юстас, обоє ще міцно спали.
- Егей, ви, двоє! - вигукнула вона на всю горлянку. - Ви взагалі збираєтесь вставати?
- Шу, шу, - зашелестів на неї чийсь сонний голос десь вгорі. - Час лягати спати. Солодких снів, угу, угу. І досить цього рейваху. Пу-гу!
- Ого, невже це справді, - сказала Джилл, поглядаючи на білий комок скуйовдженого пір’я, котрий вмостився в кутку печери на вершечку старомодного годинника, з отих, що стоять прямо на підлозі, - невже це справді Сяйнокрил!
- Справді, справді, - протуркотів Пугач, витикаючи голову з-під крила та розплющуючи одне око. - Я прилетів із вісткою для принца десь о другій. Білки принесли нам добру новину. З вісткою для принца. Він відбув. Вам двом слід їхати за ним. Доброго дня... - побажав він і знову сховав голову.
Оскільки від Пугача вочевидь було марно вимагати чогось іще, Джилл встала й почала нишпорити в пошуках якогось сніданку та води для вмивання. Втім, до печери чи не одразу увійшов маленький фавн, пронизливо цокаючи ратичками об кам’яну підлогу.
- А! То ти нарешті прокинулася, Донько Єви, - сказав він. - Певно, краще тобі розбудити Сина Адама. Вам треба вирушати вже за кілька хвилин, і двоє кентаврів люб’язно запропонували підвезти вас до Кер-Паравела на власних спинах.
Він стишив голос і додав:
- Сподіваюся, ти розумієш, яка це надзвичайна, нечувана честь - їхати верхи на кентаврі. Не пам’ятаю, щоб вони раніше це хоч комусь дозволяли. Тому негоже змушувати їх чекати.
- Де принц? - якнайперше запитали Юстас і Хмуротвань, щойно продерши очі.
- Він поїхав до Кер-Паравелу зустрічати короля, свого батька, - відповів фавн, якого звали Оррунс. - Корабель Його Величності очікують в гавані з хвилини на хвилину. Схоже на те, що король зустрів Аслана... не знаю, у видінні чи особисто... перш ніж він відплив на чималу відстань, Аслан звелів йому повернути назад і сказав, що король зустріне в Нарнії свого давно загубленого сина.
Юстас теж встав і взявся допомагати Джилл та Оррунсові зі сніданком. Хмуротваневі звеліли залишатися в ліжку. Кентавр на ім’я Родох- мар, відомий лікар (чи-то «ескулап», як висловився Оррунс), мав прийти й оглянути Хмурот- ваневу обпечену ногу.
- А! - сказав хитайболот голосом, в якому бриніло майже задоволення. - Не здивуюся, якщо він захоче відітнути мені ногу по коліно. От побачите.
Втім, він був радий залишитися в постелі.
На сніданок були омлет і грінки, і Юстас накинувся на все це з такою пожадливістю, ніби й не вечеряв досхочу посеред ночі.
