скажу… Сядьте!
Я дивився їй в очі.
- Сядьте, - повторила вона владним тоном. І додала буркотливо, поправляючи сукню: - Ви порвали мені комірець…
- Кажіть, - сказав я. - Востаннє прошу по-людськи.
Вона ледь помітно осміхнулась:
- Гаразд… Отже, першим, хто зацікавився вашими камінчиками, був цей провінційний надступеневий… його звати Март зі Гороф, йому сорок два роки, зовні він непоказний такий… та ви самі його відзначили, ще на сходах. Усі, хто знайомився зі мною до того, з цікавістю поглядали на камінчики, та тільки цей, Гороф, справді здригнувся. Розумієте, про що я?
Я ковтнув слину. Жіночка, виявляється, була дуже старанною, здібною спостерігачкою.
- Другий, - вона зупинилася, трохи звела брови. - Другий… ви тільки не лякайтесь. Це той самий, що тримав князів захист. Який так буквально виконав наказ свого ясновельможного пана - і зняв його; напевно, він і сам був не від того, щоб князя протнули. Можливо, підкуп… Усе було дуже спритно підлаштовано.
- Здоровенний голений тип з обручем, - сказав я пошепки.
- Саме так, - Ора кивнула. - Обруч… якщо з нього зняти обруч, він буде надступеневим, як ви. Але сама ця річ варта багато чого. Це Коренева річ, на кшталт вашої Кари, та якщо Кару вам дали “погратися”, то цей обруч нероздільно належить Голому Шпилю…
- Що…
- Його звати так. Прізвисько. Голий Шпиль - це ім’я личить йому, правда ж?
- Ніколи не чув про такого мага, - сказав я повільно.
Ора знизала плечима:
- Але ж ви й не претендували на всезнання, чи не так?
Якийсь час ми мовчали. Ора давала лад комірцю, бурмотіла коротенькі побутові замовляння; я раптом відчув, що спустошений. Що не зможу встати з крісла.
- Звідки ви все це знаєте? - спитав я нарешті.
Ора підняла очі:
- Що саме?
- Про Голого Шпиля. Про Кореневу природу його обруча…
