- Це нечувано! - закричав король. - Варто!
Вартові зробили слабку спробу розборонити тих двох, але, зітнувшись із захисною магією голеного велетня, поспіхом відступили.
Я встиг помітити, що деякі гості продовжують бенкетувати, наче нічого й не було… І що Ора, моя спільниця Ора, стоїть за спиною в людини з обручем і уважно дивиться йому в голену потилицю.
І він обертається, відчувши її погляд. Дивиться їй в обличчя, переводить погляд на гроно брязкалець, що прикрашають високу шию…
Ора безтурботно всміхнулася.
Герцівники, відгороджені колом магічної волі, билися запекло й мовчки. Обидва виявилися вправними бійцями. Обидва були вкрай розлютовані, і брак холоднокровності заважав обом.
- Кінець, - хрипло сказав Гор зі Харик і здригнувся од відчаю, що забринів у його голосі.
Колихнулися вогники свічок на люстрі - ніби від протягу. Деякі погасли.
Князь Дривегоціус, на чиєму виду застигла гримаса ненависті, дивився в очі ворогу - ворогу, якого він чверть години тому знати не знав і чий клинок стирчав тепер у нього з грудей.
Потім ясновельможний пан Дривегоціус, такий славний, такий небезпечний, такий неугодний королівський тесть, потихеньку осів на підлогу - в калюжу власної крові.
“…Усе, що дається нам тяжкою працею, - дістається їм легко, правом народження. Усім, чого ми досягаємо до дійшлого віку, вони володіють уже в дитинстві; мій юний друже, ми з тобою - призначені маги, і сини наші не зможуть успадкувати ні дару нашого, ні звання. Усе життя ретельно збираючи магічні премудрощі, ми приречені забрати їх із собою в могилу. Що ж, хіба це привід для відчаю?
Мій друже, ти пишеш, що зусилля твої безглузді, а результати зазнають осміяння; прикро чути таке від вольового й серйозного юнака, яким я тебе пам’ятаю. Під місяцем нема нічого, позбавленого смислу; не осміяння робить нас нікчемними, а готовність відступитися від діла всього життя на догоду глузівникам.
Сподіваюсь, що лист твій написано й відправлено під впливом хвилинної слабкості, що дитячий відчай минув без сліду й ти сам радо забув би тобою ж сказане; охоче допоможу тобі. Забудьмо останнє твоє послання й поговорімо про предмети куди корисніші й правильніші…
Світ магії стоїть на наших плечах; саме призначені маги-ремісники, а зовсім не пересичені вроджені сноби визначають обличчя магічної спільноти. Господарча магія, магія на користь людям дає душевне задоволення й постійний прибуток. Призначені маги не вбивають і не руйнують, вправляючись у військових заклинаннях, - але створюють, маючи успіх у будівництві, кравецтві й кушнірстві, керуванні погодою й сприянні врожаю. Призначений маг, хай навіть четвертого ступеня, є шанований усіма трудівник, є бджола, що несе до спільного вулика свою частку меду, тим часом як вроджений нероба, хай навіть і надступеневий - усього лише яскравий метелик, що пурхає безглуздо, на забаву хлопчакам.
