здалося мені до непристойності рум’яним. Утім, можливо, винним у тому було кольорове скло вітража.
По утвореному в натовпі коридору вже ступав кремезний темнолиций чоловік років п’ятдесяти. За ним слідом, відстаючи на п’ять-шість кроків, йшов почет - троє супровідників були невисокі, широкі в плечах і довговусі, четвертий виділявся велетенським зростом. На гладко виголеній голові велетня щільно сидів широкий обруч із жовтого металу.
Обруч притягав мій погляд. Я насилу змусив себе відвести очі.
Зосередився, дивлячись, як князь і король церемонно один одного вітають.
За моїм плечем напружено чекав Гор зі Харик.
Я дивився на князя. Дивився й відчував, як холоне в грудях, холоне в животі, як виступає на лобі холодний піт.
Навколо князя щільним коконом стояв згусток чужої магічної волі, і це не були прості замовляння. Це був щит, наділений страшною силою, силою, що значно переважала мою. А таких сил у світі було не так уже багато - в усякому разі, досі я так думав…
Кореневе замовляння Захисту!
- Починайте, - сказав Гор зі Харик за моєю спиною.
- Ще не час, - відповів я сухими губами.
- Починайте, - прогарчав надступеневий королівський маг, - або я протну вас стилетом!
Ось, значить, як…
Я обернувся. Позаступеневий був небезпечний - відчай зробив його нерозважливим.
- Що вам за це пообіцяли? - спитав я м’яко. - Чим пригрозили, якщо замах зірветься?
Його очі звузилися в дві чорні, повні ненависті ниточки:
- Робіть, прах вас забери, робіть, люб’язний!
Права рука його була заведена за спину. Позаступеневий маг зі стилетом - ще смішніше і печальніше, ніж мавпа в камзолі й з тростиною…
- Як би ваша сова не заслабла, - сказав я докірливо.
Зняв з пояса шкіряний футляр, витряс із нього глиняну потвору; Гор зі Харик і далі свердлив мене поглядом.
Я демонстративно повернувся до нього спиною.
Торкнувся лобом холодного скла.
